Душа вигнанцем рветься з путів тіла,
Тіка від пустоти щоденності суєт.
То глумом повниться, в виразках ціла,
То із твоєю створює міцний дует.
Їй би знайти золоту серединку,
Так, ні, із крайності кидається у край.
Прагне волі чи шукає спочинку,
Прийми її таку, як є, і не картай.
Не карай - карається сама давно,
В крихкому задзеркаллі любов основа.
На повні груди викрикнути б:"А то",-
Й завмерти, аби слова стали полова.
30.07.15
***
Я тебе відпускаю, біль в душі затисну,
На постій холод маю, хоч тебе і люблю.
Ти ж бо звик любуватись собою,
Що тобі до чужої душі,
Хай вмивається вщент гіркотою,
Було б тільки комфортно тобі.
Що брехня... Ти зріднився із нею,
Вона стала твоїм другим я,
А що топчеш чиєсь шестернею -
То ж не твоя є - чужа біда.
Пам’ятаєш, казав:"Я змінюся", -
Та забувсь, лиш оговтавсь, нараз.
Кисло якось собі усміхнуся,
А тобі - хай все буде гаразд.
Попри все, бачу зранене серце,
Що метається в клітці подій.
Хоч життя - то не чисте скельце,
Не спіши сам бруднитись, прозрій.
28.07.15
***
Кидаю в прірву власні почуття,
Серце наштрикую на гострі вили.
І кровоточить тіло в небуття,
Кричу:"Почуй мене", - що маю сили.
Та тисне клята тиша на мізки,
Куций кінець відрубує в надії,
А, якби зараз, враз, і залюбки
Припасти до тебе - кохання мрії.
26.07.15
"Кидаю в прірву власні почуття.." Чуттєво і зворушливо!..Де кохання,там і біль,..там думки з"їдають ночі!..Там гірчить часом полин,..і струмочок там дзюркоче...
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ой, назбирується інколи такарізношестна лавина... Дякую, Олечко!
Дякую, Ганно! 
Дякую, Люба! 
