Легенди Старого Львова
Вечір-спокусник схилився до квітів,
На груди-бутони втомлено впав,
Зостався на ніч в ніжно-білому цвіті.
Вечір, тікай! Не один там пропав...
Вийшла на ґанок гарна, як небо
Власниця Вілли Півоній.
Вбрана у шовк і юна, як Геба
Граційно зігнулась в поклоні.
"Зайди на хвилинку, ти змучен, здорожен...
Я ложе пелюстками встелю.
В покої мої вхожий не кожен,
Я серце тобі розвеселю."
Уже засіріло. Береться на ранок,
Юнак від кохання вмирає.
Той запах її, як цнота пуританок
Від себе його не пускає.
Хто входив у двір, лишався навіки
Із Донною з Вілли Півоній.
Бо руки у неї були, наче ріки,
А очі, як море солоні.
Душа від кохання тремтіла й летіла,
Вмирала з любовних агоній.
Вона ж розквітала, вона ж - молоділа
Іспанка із Вілли Півоній...
Тікай милий вечір, допоки не пізно,
Рвися, як кінь, що в загоні,
Бо завтра вже будеш молить квіти слізно
Про щастя, що є в їхнім лоні.
Юнак догоряв, а вона - розквітала
Вбрана у шати червоні.
Юнак помирав, а вона – щебетала
Донна із Вілли Півоній.
Далі буде
Оксана Максимишин-Корабель
29 липня 2015 р.
Спасибі.
