"Пам'яті В.Г. Короленка "
Це зустріч уві сні, чи , може наяву:
Скрип дерев'яних сходів дуже дивний,
Господар дому проводжає в темряву,
Він там живий, він там зі мною рівний.
Замріяно пішла за ним поволі
Під звук фортепіано у вітальні.
Я бачила всі примхи його долі,
Бриніли сльози на очах криштальні.
Із ніжністю писав про музиканта,
Його життя, тривожне і складне.
Складавши все в пергамент фоліанта,
До саду він запрошував мене.
Ніч заглядала у сумну вітальню,
Де пахощі тонкі лились від чаю.
А потом він провів мене в їдальню,
Подалі від горючого одчаю.
Згадалося його тяжке заслання,
Спитала, як писав про "судний день".
Казала, що його для нас визнання
Вкладуть поети в безлічі пісень.
Він говорив мені: "В дурній спільноті
Проводив безнадійно хмарний день"
І як стільки віків в страшній самоті
Тримати пам'ять болісних ідей?
Там бачила я ніч на двадцять п'яте.
Ставало темно у безлюдному саду.
І через біль прошепотів закляте:
"Я твоїм спогадом з життя не пропаду"
Я вийшла за поріг... І вдалині
Вмикав мені хтось світло в ліхтарі,
Казав: "Це сон. Попереду вогні... "
А різнотрав'я пахло у дворі.
Автор: Валерія Скубій
