Боже, як добре під вечір вертатись додому,
Гріти підошви об теплий м’який тротуар
І відчувати в ногах підсолоджену втому,
Ніби пробіглась зефірною м’якоттю хмар!
Дим з вихлопних, мов запалені липнем кальяни,
В пудрі пилюки мутніє дворів акварель,
Флюгерний півень у променях, наче льодяник, ─
Злизує хмара повільно тверду карамель.
Світло тебе відбиває у плазмі вітрини,
Поглядом ніжним комусь надсилаєш привіт,
І завмирає під скельцем невтомний годинник,
Поки бубнявіє в Музи кругленький живіт…
Знову народиться вірш по дорозі додому,
Стрілки, як завше, почнуть свій наступний пробіг…
Боже, як добре пройтись і забути про втому,
Гріючи серце і ноги в долонях доріг!..
Наталочко,добридень!!! Не можу не відгукнутись: таке розмаїття твоїх творів на різну тематику і з такими відмінними метафорами не дозволяють лишатися байдужими.Спасибі тобі за прекрасні душевні миті, з наближаючими святами,натхнення тобі і сил!!!
Флюгерний півень, насправді - непрОстий льодяник,
Музу кальяном у хмару густу заманив.
І лише хмарка розсіється димом кальянним,-
Муза знесеться яйцем із римованих слів...
Яка ж насолода від вашої неповторної музи! Неймовірно як вам вдається вловити манюсіньку буденну мить і зробити її особливою, красивою! Ви просто чудо, Наталю!