Роздуми над поезією Л. Ігнатової "Я іноді тобі снитимусь"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590986
На спитій каві колами сліди –
Хрести, сузір’я, без хвостів комети…
…Вона мені сказала: «Підійди.
Чи хочеш знати все, що пише небо?
Розкрию про народження і смерть
І те, що не говорять часто маги.
Тобі належить від піщинки чверть,
Отримаєш – вагою на карати».
А я у відповідь: «Яка тому ціна?»
Та розсміялась: «Усього лиш вічність.
Але погодься, що завжди знання
Втридо́рога… А тут ще й потойбічність…
Мерщій вирішуй і збирай торби,
Бо зорі налили вже цілу чашку
Пророцтв таємних радощів-журби.
Кивни мені, і тим даси відмашку…»
Лишився тільки кави аромат
І хвіст зорі, розмитий на півнеба…
Чи не задорого шахрайці віддавать
Все, що лиш має справдитись для тебе?
зналось би мені, від імені кого говорилося цими словами-думками - і я щиро поворожив би...
а вмієте вловлювати настрій іншого серця і інтерпретацію свою творити. бо здавалос останніми тижнями - літо налаштувало вас тільки на офіційно-товариські зносини з вашою душею
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
з душею завжди складно, і не тільки з чужою дякую вам, п.Касьяне, за розлогі коментарі
Які роздуми-вагання!.. І сама не раз задумувалась, чи не спокуситися на таке собі гадання, не зазирнути в майбутнє... Але чи не краще жити сьогоденням і не чекати того, що повинно статися? На все свій час...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
згодна з Вами, Наталю навіщо знати, якщо все одно нічого не зміниш, а як і зміниш, то хто гарантує, що на краще...