Вони зустрілись зовсім випадково! Він мовчав. Вона мовчала. Тиша лягла на їх уста,а страх ожив на обличчях. Слова,немов застряли десь там глибоко. Вони не відводили очей один від одного. Нарешті він прошепотів:
- Як ти?
-Я? Все чудово. А ти?
- У мене теж все добре.
-Я запізнююсь..вибач..мені пора йти..
ЇЇ очі наповнились слізьми,і вона ледь не бігла в іншу сторону,подалі від нього. Він не знав,як зупинити щастя,котре в прямому сенсі втікало.
-Стій!Зачекай!
Вона зупинилась,і щось швидко стала записувати..
- Я маю дещо тобі сказати!
-То кажи..
- Скільки б часу не пройшло, я не зможу тебе забути. Я не в силах зрозуміти себе,тебе,долю...Але я точно знаю,що моє серце тремтить,від твого погляду! Чому ти відвертаєшся?Ти можеш осудити мене,зробити вигляд,що не чуєш. Я втратив тебе,і ні на що,більше не чекаю. Напевно ти дуже щаслива в шлюбі...
Вона втерла сльози і глянула йому глибоко у вічі:
- Кохання не обирає легких шляхів,людина отримує його як дарунок небес,твої слова були такими щирими,що мені не хочеться казати більшого,бо тоді,то буде обман. Відкрий себе!Борись за кохання!
Вона пішла. Він не міг зійти з місця.Він її втратив,як мрію випустив з рук. Що вона мала на увазі?Боротись зо кохання?Яке?Вона ж ясно дала зрозуміти,що не потребує більше його тепла,тоді навіщо був цей спектакль?
В якийсь момент він зрозумів,що щось не так....шматок паперу випав з його кишені з такими словами "Борись за мене!Я тебе так сильно кохаю,хочу підбігти і обійняти. Я не можу будувати стосунки ні з ким іншим, ВІР МЕНІ. Я чекатиму тебе все своє життя. !
