Зірвався вітер,гарно свище,
Хмарки збігаються вдалі,
Вони немов поодинокі,
Як в гавані ті кораблі.
Із кожним часом лихо ближче,
На обрії повисло знов,
Та й сонце зникло у колисці,
Немов його і не було.
Пітьма все покривала місто,
Хвилини світла вже збігли,
І так погода панувала,
Розсіялось все навкруги.
Усе неначе охололо,
У літі осінь панува,
Почався дощ, рясний, красивий,
Із ним була його гроза.
І блискавка що одинока,
В рази зривалася з небес,
Та з поспіхом влучала в землю,
Ховаючись далеко десь.
Усе покрилось певним сумом,
І сірим кольором буття,
Лиш вітер сильний, прохолодний,
Роздмухував що сил життя.
Та краплі щільно покривають,
Повітря й простори буття,
Вони зірвалися на волю,
Покинувши так небеса.
Й заграли пісню неповторну,
І вітер різко заспівав,
Гроза немов чогось злякалась,
Та дощ господар панував.
І в холоді безжальнім сумно,
З’явилась потайки вона,
Блукаючи з дощем в негоді,
Усіх самотніх обгорта.
Та дійством цим таки печальним,
Покрило все моє буття,
Я просто вмію відчувати,
Адже у серці це щодня.
Та все ж самотність заридала,
В обіймах сильно затиска,
Вона одна така холодна,
Мене ніколи не лиша.
А.А.Отченко
дякую..
