Так про тебе настирно, закохано
знову дума... І сни розтривожені!
Нам на плечі впаде́ вечір стомлений....
І притуляться мрії здорожені...
Не спіши обіймати їх пристрастю...
Не втискай у окови жагучі!
У самотній душі - як же тісно....
А на дві розділи - як пекуче....
Я вмовляла: "Не руш серця!"...Марно....
Бо мій погляд, і руки, і губи -
все до тебе тягнулося спрагло....
...Не минути Кохання нам згуби!
Не минути Кохання тим згуби,
Хто сенс в тім леліє - не любить!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
серденько стриб-стриб... Часом уже й не знаєш -
любиш собі на зло, чи все ж його кохаєш....
Дякую, за опівнічні читання!(не знала, що зайдете - я б частування приготувала.. )
Муза я так зрозуміла приперлася, і то та пристрасна ... ну наворожила ти Мар'янко зіллям...спокусила і звабила все кругом себе...А погубити себе в коханні не так уже і страшно, головне щоб воно було взаємним... та хай тягнуться і руки і губи...не стримуй себе...літо ж !!!!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якби ж то сама прийшла - тягнула за вуха, впиралась страшенно...і як на зло місяць ще не зійшов...А про літо це ти добре підмітила, подруженько - самий час любитись якомога більше, щоб на всю зиму довгу й похмуру вистачило!
І тобі коханнячка палкого, взаємного, яскравого, мила