Відчинивши двері невеликої хатини, маленька дитяча ніжка торкнулася прохолодної, шорсткої землі. Ніжні пальчики залоскотала низенька свіжа травинка, що нарешті почала рости після довготривалої засухи. Декілька секунд - і з хати поспіхом вистрибнула дівчинка, ніби небесне янголятко. Невисока на зріст, худенька, з ясними блакитними очима повними цікавості та розуміння, одягнена в біленьку суконьку з тьмяними жовтими дрібними квіточками. Ця дівчинка - Ася.
Ася підвела обличчя до неба і посміхнулась: ранок сьогодні теплий, вологий, а сонечко так і виграє на дрібненьких полотняних квітках. Несподівано її увагу привернуло небачене раніше створіння, таке ж чудове як і волошки за бабусиним городом, але самостійне і таке недоступне. Спочатку Ася спостерігала, немов заворожена, як створіння легко і безтурботно майорило яскраво-блакитними крильцями між високою травою, але все ж таки вона вирішила дізнатися, що за небачене створіння з'явилося раптово.
Поступово дівчинка підходила ближче і ближче та все більша краса відкривалася її очам. Ася простягла руку і спробувала торкнутися до легких, майже невагомих крилець, проте створіння облетіло її і враз приземлилося до дівчинки на долоню. Скільки емоцій і почуттів вирувало тоді у серці малого янголяти! Та це ж метелик! Звісно, метелик. Маленька приблизила руку до обличчя, щоб краще роздивитись небесну квіточку, а метелик, повернувшись, щиро поглянув у вічі дівчинці. Щось пронизуюче було у цьому погляді, те, що захопило Асю і знайшло відгук у її серці.
З того часу Ася не розлучається з метеликом, а він вірно дружить з нею та зігріває душу дитині своїми бездонними розуміючими очима і легкими часточками небесної висоти.
