(фото автора)
[Світ до Сонця:
Ще лиш світанок. Ранній-ранній... Тихий..
Прозорий ранок.. Промінь боязкий...
Тепло ж блаженне вже хазяйновито -
в обійми Сонце: не соромсь! Хутчій
чіпляйся швидше за могутні плечі
високих гір і виринай з пітьми.
Забули як теплом горіти очі...
Натхненням запали знов! Обійми
так ніжно-ніжно літньою любов"ю,
безкрайнім небом, співом мрій збуди.
В тобі - життя! Пропитуюсь до краю
найменшим нервом, всім єством... Світи!
Хай буде день! Безхмарний. Безтурботний.
Хай буде сила все долати зло..
Я вип"ю спрагло сонячні щедроти,
щоб роздавати зиму всю тепло.
Сонце до Світу.
Кохаю...
Зізнавалось Сонце ніжно,
цілуючи ці гори і ліси.
Черпаю...
З річки стрімкість й силу спритну.
Небес безмежжя. Смак роси й трави.
Літаю...
За подол вчепившись вітру
і серцем ледь торкаючись вершин.
Я знаю...
Як усе, минуще й літо...
Любов спиняє вічності той плин!
Співаю...
Розгорнувши навстіж душу.
Віддавши Світу все своє тепло.
Чекаю...
Крізь туман, крізь зимну стужу,
щоб вранці розливати знов добро...
Кохаю!
Любов - причина й привід. Так!
Всьому надасть глибин і смислу.
...На горизонту коромислі
Тріпоче Сонце - вірний знак,
Що ніч іде.... Любуйся нею!
(вона закохана в цю землю))
Натхнення вам!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Де ви такі слова знаходите - перехвалюєте мене - я ще так не вмію, щоб "неперевершено"!
Та якщо ви так підтримуєте - то вже мушу старатись!
Насправді дуже приємно, дякую!
певно, і світ не постав би, і краси в ньому не народилося б, якби не вклалося рукою чиєюсь благодатною у серце перше на землі почуття оце: "кохаю!"
і всі зими не страшні, і всі болі чи втрати, і подихи холоду, і житя негаразди - бо є воно, бо є таке ваше слово!
Мар’я Гафінець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую вам, що розумієте і поділяєте мій порив - пропитувати все кругом любов"ю і теплом! Ваші слова завжди лягають в серце теплом