Дітям:
мертвим,
живим і
ненародженим…*
Це ж треба так! В космічну пору світу,
Коли – лиш мить, щоб взнати його суть,
В війни гієні гинуть наші діти –
З опіль Донбасу вісті нам несуть.
Та не про них на цей раз тут балади –
Героям – слава!.. І батьківська дань! –
Хотілось би майбутньому зарадить,
Щоб вже повік не мати тих страждань.
Бо хочеться у злагоді прожити, –
Жадання те не кожному збагнуть! –
Щоб зла, ненависті зловісні ниті
Не сплутали омріяну майбуть…
Подай нам, Боже, нових од і арій,
Нових Богданів, Байд, а чи Гатил,
Щоб в нас зродився свій по крові Дарій –
То й був би фронт – не в масть ворожу! – й тил...
Якщо й не воя, то хоч Роксолану,
Щоб усмирить імперську “благодать”,
Чи Ярославну – королеву Анну,
Щоб вла́дцям глузду свіжого додать!
До того й сам хотів би прилучитись…
Я Да́рка жду… свого на цілий світ…
Чи Роксолану… То знаменно чимось,
Як восени – нежданий клена цвіт!
То ж, люди добрі, більше вже не лаймось,
Живім в сумирі – з Богом і в миру́…
Зробив провину - неодмінно каймось!..
На себе й я отой тягар беру.
…І прийде час, коли тузи пузаті
Уступлять місце… розуму й добру.
Усіх диктаторів повинні ми прибрати!
І цей тягар на себе я беру…Й наступить час… Народяться ще діти!
В країні щастя, не в глухім бору…
Від того нам вже нікуди подітись!
…Ще й цей тягар… на себе… я беру.
1.06. 2015
________
*...в День захисту дітей
Мабуть, змалювали у вірші дві найважливіших складових, які тормозять зміни: це те, що в Україні завжди чогось не вистачає - часом сили, часом розуму, часом бажання і т.д., але з іншої сторони ніхто не хоче брати на себе тягар отих перемін, адже зрозуміло, що кожен волів би пожинати лише плоди змін, але не протоптувати той недегкий шлях
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Серйозний твір.Заставляє задуматись українців і росіян над життям - буттям.А також волає:українці, припиніть міжусобицю - ми всі на краю прірви. Візьміть, будь ласка, кожний на себе хоча б якусь добру, корисну для суспільства, ношу, і донесіть її до кінця !
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
То не українці, які за 300 убивають співвітчизників! Земля їм пухом! І Раші з його пігмеями-диктаторами теж!
Ціле своє життя людина несе на плечах якийсь тягар. Для когось він важкий, для когось трішки лекший... У такий час, як сьогодні, на кожному з нас є велика відповідальність, бо народ складається з кожної людини окремо. А нація - з народу.
А щоб діти народжувалися - то це не тягар ( особливо для чоловіків )! Це така неймовірна радість... Побільше б таких тягарів
Прекрасний вірш У ньому так багато світлих надій
якби миотак по крихті та й розібрали всі тяягарі землі нашої і народу, а дійсно би всім дісталося по крихті - і понести змогли б, і відповідь на всі чому і коли і хто дали б, і по зубах кожному дали б, хто насмілився б наше у нас від нас надкушувати.
добре слово, пане Олексо. і ціна йому велика, бо час настав. час тих вже, ненароджених, за яких ми у цьому часі у відповіді
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння, Касьяне! Саме те я хотів сказати! В українсів не вистачає... геніальності, тобто відчуття відповідальності за все наше, що нас оточує! Будьмо!