Нас чарував вічнозелений травень,
Казкові взори вишивала ніч.
На світлу згадку я присвоїв право.
І ось ми знову стрілись віч-на-віч.
Ви дозволяли милуватись Вами,
Віддати шану жестам і речам…
І зрозумів я – наша зустріч – драма,
Потерта шуба з барського плеча.
І погляд Ваш, повернутий у себе,
Якась байдужа тихоплинність слів
Мені шепнули – тут шукать не треба
Жарини шал у вичахлій золі.
І світла згадка потьмяніла давня,
Холодну душу огорнув туман.
Я півстоліття довірявся травню,
І лише нині зрозумів – дарма.
Мені так відчулось, що за змістом, по суті, це у Вас — справжня елегія вийшла. І не просто справжня, а й пречудова! Художній твір перед нами, цікавий своєю ліричністю, драматичністю і, нарешті, смутком, тугою своєю.
Ні, не дарма! Ви й надалі довірятиметесь йому, бо в цьому місяці – магічна, непереборна сила. Це – місяць-чарівник, що не може не торкати поетичну душу. А вірш – гарно написаний, життєвий, ліричний.
Як часто спогад нам миліший за реальність -
поглянеш ближче - лиш затерте фото...
Співає літо, обіцяє нових вражень -
живих, гарячих... То ж лови цю ноту!