Коли місяць в овес щериться,
Коли мертві стають тінями,
Запетляє життя вЕрвиця…
ЗаголОсять сичі з півнями…
Я позбудусь тілес матриці,
Упірну у туман мороку…
Застрибну з середи в п’ятницю
По тугому небес сволоку…
Прослизну поміж брам кованих,
У безодню спущусь норами,
Поцілую в чоло Молоха,
Що своїми жонглює жорнами…
Зазирну до синів Хамових,
Що гвалтують дочОк Лотових
На очах у повій храмових,
Під шакалів виття бронзових…
Із ковша вино підливатиму
Соломону, сину Давидову…
Та на оленів полюватиму
Із прекрасною Артемідою…
***
Коли місяць в овес щериться…
Та живі стрічаються з мертвими…
Запетляє життя вЕрвиця…
Не бажаючи стати жертвою…
на разрыв просто...на всё удивляться да разочаровываться - нас просто не хватит для самих себя (хотя,ктоб говорил ) СУПЕР!!!
посполитий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо. Наташ! Знаешь...А я хотел бы о тебе для меня каждый твой стих, как причудливо изогнувшаяся акробатка..."Женщина-змея"...Красиво и неповторимо...Серьёзно
на разрыв просто...на всё удивляться да разочаровываться - нас просто не хватит для самих себя (хотя,ктоб говорил 
) СУПЕР!!! 
Спасибо. Наташ! Знаешь...А я хотел бы о тебе 
для меня каждый твой стих, как причудливо изогнувшаяся акробатка..."Женщина-змея"...Красиво и неповторимо...Серьёзно 
наворожили Ви тут містики...сподобалось....
