Під вальс Шопена кружляли сукні
І шепіт у музиці плив.
Я Вам подала тоді руку
Під покривом нічних злив.
Руку мою білу, мов у привида,
Холодну, як лід, простягла.
Вона у Вас в пам’яті залишиться,
І вулиця, темна й вузька.
Ваша карета сховалась у зливі.
У вікнах – світло свічі.
Ви, лорде, дуже горделиві,
Ваші погляди – наче мечі.
Ви кохали? Я знаю, кохали.
Ваші очі правдиво-сині.
У пам’яті мелькають вокзали,
Вокзали – гірше, ніж коні.
Лорде, я від’їду, від’їду напевно,
Юна і струнка.
У пам’яті залишиться лише вальс Шопена
І моя біла рука.
