Народе мій! Терплячий, щирий,
Довірливий, мов те дитя!
Ти все надієшся, все віриш
В щасливе, світле майбуття.
В те майбуття, що, кажуть, буде
На нашій Матінці-землі!
Не вір їм, брешуть! То – не люди –
«істоти» – ситі та гнилі!
Гнилі, бо совісті не мають,
Забули Бога, каяття!
І мою рідну Україну штовхають
В бідність, в небуття!
Нам обіцяють: «Ми хороші!
За правду ми, за свій народ!»
В очах брехливих гроші, гроші!
Хто ми для них? Ми лише «сброд»!
Електорат, сміття, холопи,
Для них ми бидло і раби!
Вони ведуть нас до Європи?!..
А ми рахуємо гроби!
І стогне рідна Україна
Від розбрату й війни,
Де наші кращі люди гинуть,
Народу вірнії сини!
За що нам кара твоя, Боже?
Чому терплячі та глухі?
Невже примусить їх не зможем
Покаятись за всі гріхи?!..