В тіні́ гіло́к старо́го саду
Біля відкритого вікна
Надвечір втомлено присяду
І вип'ю доброго вина.
Ще не поча́ли солов'ї
Та жаб з левади ще не чутно,
А на душі вже стало смутно
І в гості - спогади мої...
В глибинах вічності туману,
У переливах ефемерних мрій
Десь промайнула ти, кохана,
Посеред хаосу подій.
Не полишаючи надій,
Моя свідомість п'яна
Чогось чекала... Далебі,
Не час мабуть було тобі
Ізнов з'явитися з туману.
З років, що снігом замело,
Із давніх згадок, помило́к
Мереживо переплетінь думок
Кудись невпевнено вело
У далі часу, за село...
Крізь ро́ки виринала АББА
Про Лівінгстон і балерину Ніну.
Чогось так впевнилась душа,
Що тебе стріну неодмінно.
І думка та не полиша,
Ізнов летіти спокуша
В казкову юності країну.
Так, ніби можна переграть,
Кого зустріть, кого прогнать,
Завжди тримати слово честі;
А де - уникнути біди,
Звернуть не там і не туди
На літ життєвих перехрестях.
І там - у давності даве́́́н
Серед пожовклих згаданих сторінок
Знайти той вкладений барвінок,
До серця ніжно пригорнуть. Ген-ген,
Як то було давно!
Неначе плівка старого кіно
Шипить, пливе перед очима,
Мінливо спогадами блима,
Стучить в зачинене вікно.
В вікно душі, рокам підвласне,
Що намагаюсь я відкрить,
Розбить і там побачить пасмо
На тлі забутого чола
Та блиск очей, іще незгаслих,
Якими з розуму звела.
Як відшукать, де та доріжка,
Що нас навіки розвела?
Хвилину зустрічі дала,
Надії дарувала трішки
І... в іншу сторону лягла.
Там ти зосталась молодою,
І де тепер твої шляхи?
Проплили квіти за водою,
Унесли радості з бідою
Життя зажурливі птахи...
Вже визрів Місяць із-за саду,
В гаю співають солов'ї,
Веселий крекіт на леваді...
Щось серцю стало на заваді.
То, мабуть - спогади мої.
20.05.2015 р.
