А ти зумів би все забути?
Безжально кинувши буття,
В один момент перечеркнути,
Нажаль минуле вже життя.
І стерти спогади і днину,
Усе що було так тоді,
Здавалося що не забути,
А згадувати в кожні дні.
А ти зумів би все забути?
Почати чистий лист життя,
І проживати нову днину,
Так не згадати те буття.
Коли повітря дарить радість,
Й шалене серце у тобі,
Воно безжально у свідомість,
Просовує минулі дні.
І час охоплює бажання,
Котре не лишить ні на мить,
Воно так буде проживати,
Бо лиш в тобі воно горить.
А ти зумів би не згадати?
Щасливу радість у житті,
Коли так хочеться кричати,
Адреналін в твоїй крові.
І ти тривожиш своє серце,
Гризеш сумління в голові,
Хіба не має що згадати?
Чи не щасливий у житті?
І це питання є у того,
Хто так цінив своє життя,
Йому не треба була воля,
У нього було те буття.
І були миті незабутні,
Що сповнені так тим теплом,
Залишені на фотокартці,
Що сперта за твоїм столом.
І це питання що тривожить…
Моє знедолене життя,
Я не зумів усе забути,
Минуле й те чого нема.
І не забуду я ніколи,
Якою так вона була,
Подарувавши мені сина,
Й сім’ю з якої так пішла.
Нажаль і того не забуду,
Подяку ту за всі часи,
Коли було мені так важко,
Чому не поруч була ти?
А я зумів би все забути?
Лунає голос із душі,
Що притаїв щасливі миті,
Кохані серцю і мені.
А.А. Отченко
