Старезний дуб пишався біля хати ,
Розлогим віттям зупиняв вітри,
Найбільші бурі не могли зламати,
Він гордо ріс, мов оберіг сім`ї.
І бурі й холод, і надмірну спеку,
Все пережив він на своїм віку,
Ростив гілки для хатньої безпеки,
Ховав її в затишному кутку.
Підступно так до кореня терміти
Підкралися, взялися підточить,
Почав всихати. Підлі паразити
Зробили те , що вітром не убить.
Боровся вперто, хоч і віти голі
Не міг утримать, бо й малий вітрець
Приносив дубові убивчі болі,
Він відчував, життю іде кінець.
Всихали гілки...падали, ридали,
Постогнував старий, не мав вже сил,
Без захисту, вітри хату хитали ,
Темніли вікна ,ближчав небосхил.
Не стало дуба! Заридала хата,
Згубила друга, що давав життя .
Скилет лишився, зникли лелечата,
Роздріблені, без рідного чуття!
А у нас стояли три ясеня. Главное посадить новое деревце, можно отводок.Да и дом чтобы не рушился нельзя покидать - они живые, покуда мы в них живем и беспокоимся о них. А стих клас
горлиця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мудра, глибинна поезія 
