UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валя Савелюк: НАВИВОРІТ - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ілея, 19.05.2015 - 16:25
Як образно,Валенько описали той світ в якому живемо!Очі-дзеркало душі,душі-мертві,без чуттів...  
Анно Доміні, 18.05.2015 - 17:03
Я не мала на увазі, що "пейзансько-радісні картинки" - це погано, ні; звісно, що де Радість і Світло - там і Любов. Але не можна писати лише про них. Бо в цім світі є не тільки радість, але і смуток, світло - і темрява. Писати лише про радісне - означає свідомо закривати очі на все інше, тільки і всього. Я не хотіла Вас образити чи ввести в оману (заблуждение).(Пригадую обговорення в інтернеті фільму російського "Левіафан": багато хто обурювався, що, мовляв, цю гидоту - життя російське неприкаяне - і так щодня навколо бачиш, навіщо ще й у кіно показувати? Треба щось радісне і життєствердне. Але: як обурюються - то, отже, хоч трохи зачепило, хоч трохи змусило замислитися, в якому лайні живуть і що самі ж його і продукують. Може, не замислилися - то хоч просто увагу звернули. А так, без фільму - може б і далі думали, що все гаразд і все так має бути, як є...)
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ні, я не образилася зовсім - тут немає причин для образ: я пояснила свій підхід - я пишу тільки про Любов - мою... до світу Божого, отже, до Творця... не хочу спрямовувати людські свідомості, які читатимуть, до низькотонних переживань, як от горе, наприклад, чи апатія, чи гнів... ці емоції відбирають у людини, вони як вітер - внутрішньому вогникові доводиться "трепетати", а позитивні "речі", вони високотонні - у них є ентузіазм, чи й гра, а щонайкраще - безтурботне існування - це взагалі "вихід із пекла", бо є рівнем вібрації "співтворчості з Богом", саме про це і казав Ісус Хрестос, радячи "жити як діти", чи "не турбуйся про завтрашній день - завтрашній день сам за себе потурбується...", а ще - живіть як пташки небесні чи як лілії польові - от саме про цей найвищий позитивний тон і йдеться...вірші передають стан автора свого, тому, для чого мені забруднювати ауру Землі і читача якимись негативними емоціями - перегружати свої немудрості на гарних людей, які настільки вже високо розвинулися, що не тільки читають вірші, а й самі їх творять... це така моя філософія творчості, але вона тільки моя...  я не пропоную її нікому більше, але сама давно вже на "світлотонності творчості моєї" стою... при тому, що я пишу тільки те, що бачу, тобто - я пишу правду, може вона також моя, але вона ні в якому разі навіть не вимисел, вона - реальність уяви і мого бачення світу - і цього, і всіх, по яких я уявою (але ні в якому разі не вимислом) подорожую... ні, пані Анно, я не так швидко ображаюся, тим паче на людину, з якою ділимося думками - звичайно ж, думки наші можуть і мають різнитися - саме головне, що ми не сперечаємося і ніхто нікому не доводить якоїсь своєї правоти: я так думаю - а я так думаю - от і цікаво поговорити нам, так же? я шаную Ваші позиції, Ви мої - і ніяких протиріч між нас немає, бо ми навзаєм дозволяємо одна одній думати так, як зараз кожна із нас думає, а якщо знаходимо щось обоюдно цікаве - то в тому і смисл
Анно Доміні, 18.05.2015 - 12:39
Пані Валю, публікувати треба - не можна ж все пейзансько-радісні картинки описувати, любов-морков і так далі. На те і Поетів Бог посилає у цей світ, щоб своїм словом змушували замислюватися. Поетів-вісників. Тільки от інша справа, що такі от, про яких, допустимо, Ви зараз написали - навіть якщо і прочитають, то навряд чи замисляться. І це найгірше. Особисто мене лякає не розумна Темрява, а бездумна. Бо якщо є розум - то є надія, хай хоч і нескоро - до навернення. А як можна навернути тупого? Хіба ж не тупа маса допускає до кровопролить, війн і тираній? (І хіба не з такими зараз Україна воює?) Не дарма, певне, мудреці вважали, що глупота - то найгірше, що може бути, і чи не тому кажуть, що, "якщо Бог хоче покарати - то відбирає розум"? Клайв Льюїс у "Хроніках Нарнії" висловлює таку думку (на жаль, не знайду зараз цієї цитати, подаю приблизно): що, як в нашому світі люди стануть як звірі, але виглядати будуть як люди, і не можна буде розібрати, хто є хто? Хіба не про таких Ви оце пишете?Любити треба - так. Але навіть Любов"ю, здається, не усіх можна направити (згадайте, що пише ДА про паразитів); часом, певне, нема іншого шляху, як просто фізичне винищення - хай як прикро це звучить. Тільки от не нам вирішувати, звісно - Він Сам бачить усе і знає.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
згодна з Вами... а стосовно паразитів - це саме і саме ТЕ! паразити, а найгірше - людиноподібні-паразити... які бачать в усьому живому тільки організми (засоби), за рахунок яких вони "по праву", як однозначно вважають, і здібні існувати... "...що, як в нашому світі люди стануть як звірі" - те, з чим ми оце і стикаємося наразі - і в масштабах планети, і в Україні, і у приватних ситуаціях... тільки ж кому і як довести, що вони - паразити-звірі? таким самим, як вони, чи сліпцям, які годують паразитів і вважають це своєю місією... певно, ми живемо в пеклі, і зараз воно розбуянилося, нижній шар його - уся гидота і бридота - піднялася з дна - і на всіх рівнях, от і виходить, як написала Ляна Задарма "зі стелі капає смола"... капає смола скрізь людям і всьому живому і існуючому на голови... вогняна смола... думаю, тільки Друге Пришестя може вже змінити ситуацію, чи Перехід - коли зерна буде відділено від плевел (паразитів, тобто)... така виходить картина...  дякую Вам, Анно... щодо "пейзансько-радісні картинки описувати", то тут я з Вами не погоджуюся - там де в "картинках" радість - там Світло, а тільки Світло має силу перемагати тьму... я пишу свої "акварелі" - про Любов мою... у кожному порухові пластичному травинки чи листочка - бачу Любов і Творчий досконалий Замисел Бога... Світло бачу - з цього каламутного дна... проз товщу... Красота - це один із виявів Його і в нашому світі... тому і її (красоту) так жорстоко нищать паразити усілякі... тепер тільки і починаю, здається, розуміти за що його (світ наш спільний) називано "юдоллю сліз і долиною лиха"... важко нам зараз, але ми збережемо у серцях своїх Любов, Світло, отже... бо у цьому наш труд - отака уперто-ідеалістична позиція і віра моя
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я - за біле дякую Вам, пані Жужо Марцепанівно, довго думала, чи публікувати цього вірша, бо он який слід від нього - моторошний, отже - не Світло в ньому, а інша, виходить, субстанція... що ж, буду собі дорікати, що виявилася слабкою і піддалася враженню... але враження було настільки чітким - замість очей - пудові іржаві навісні замки - без ключів... уперше такі очі на людських обличчях бачити довелося... що ж, врешті, ми пишемо про те, що справді БАЧИМО...
Шпаківський Петро, 18.05.2015 - 09:33
Вам тяжко, спробуйте викидати захисний екран навколо себе, можливо ,так легше.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, пане Петре, насамперед за щиру Вашу турботу я осмисляю якраз долю дружини Лота, якій довелося покинути у Вавилоні не тільки усе, що було, а й синів, які відмовилися вийти з міста спільно з батьками... відомо, що умова, яку передав Янгол, була - "піти звідти, не озираючись".... Дружина Лота (Лотиха ) - оглянулася і стала соляним стовпом.... що таке символізує соляний цей стовп?... думаю, це її невиплакані сльози... відчай-печаль, не змогла вона перервати прив"язаність свою до всього, що мусила втратити, не осягнула, що з усим, що є нашою любов"ю сердечною, можна зберегти зв"язок, навіть розірвавши прив"язаності свої... отже - стала соляним стовпом... чи не означає це, що вийшовши з Вавилона, вона, через прив"язаність свою до полишеного, до минулого, не змогла перейти в інший, приготовлений Богом світ, чи вимір - кращий за той, який доводилося залишити... якщо так, то зараз я працюю над тим, щоб не стати соляним стовпом - не озиратися... та й син мій не там, а тут - зі мною... то за чим мені там триматися, врешті... прив"язаності майже розірвані, зв"язок же з усим, що там любилося - ніколи перерваним зовнішніми силами бути не може... вже те все тане у димці поки незначної часової але все ж відстані... таким чином - мені легше, чим тим людям - вони не знають, що чинять, але свого часу дізнаються....... дякую Вам ще раз, пане Петре: "якщо Бог з нами - то хто проти нас?"... і так в усіх смислах і масштабах наразі...
Віталій Назарук, 18.05.2015 - 08:14
Переконаний у Вашій правоті. Допоки ми живемо злобою, допоки відсутня любов, ми маємо вимирати... Жити такі люди не мають просто права! Страшно, але справедливо!!!   
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
пане Віталію, вони зобов"язані жити - щоб учитися, еволюціонувати "до Світла", але вони - сліпі, їхні душі - плачуть над ними, але Бог любить усіх нас - і їх також (а може нас "також"...) і освітить їм серця - яким способом? Господу самому відомо і доступно...так якось дякую Вам
Анно Доміні, 18.05.2015 - 05:56
Моторошно. Наскільки я сама майже не вірю в добре у людині - але такі твори читати страшно. Це чимось конкретним навіяно чи просто роздуми над людською природою?
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
конкретним... людська хижа зграя страшніша від звіриної, бо то - звірі, а це - "за образом і подобою" зовні оформлені... од звірів людина може захищатися усіма способами, навіть рушницею, а від цих - чим? ні моралі, ні совісті, ні закону для них не існує, звісно, і Бога в них нема... то як захищатися од людиноподібних звірів?... хіба опуститися, як вони... але - цього вони несвідомо і прагнуть - витравити із людини людське (тобто, Боже...) і перетворити її на собі подібного звіра... захищатися від людської зграї - ніяк, можна піти - обтрусивши порох з одежі своєї і "сандаліїв" своїх... для чогось же такі ситуації виникають, може, щоб учитися розрізняти, повірити! що є люди, а є - звіролюди... але ж - "возлюби ближнього", "ворога возлюби"... ну, ворог - це все таки людина, певно, а як стосовно звіролюдей?.. думаю, їм треба співчувати отже, все-таки возлюбити я їм співчуваю і - Бог свідок - не бажаю їм зла, тільки прозріння, просвітленняя двічі опинялася серед оскаженілої збитої докупи зграї - перший раз це була зграя звірів, другий - людей... різниці ніякої... звірину зграю вдалося відігнати, людську - ні... "Наскільки я сама не вірю в добре у людині..." - пані Анно, я вірю в добре у людині, тому страшенно дивуюся, просто не можу осмислити, як "таке може бути- вони ж люди..." певно я так і не народилася у дану реальність до решти... напівнароджена... дякую Вам за увагу, рада Вам... ...і очі у них - дном дивляться, закриті і замкнено-заіржавлені пудові навісні замки з давно загубленими ключами... і це не образ - це "картинка з натури"... |
|
|
||||||||||||||||||||||
