із пальця потекла калина,
і впала ниць на білі рушники,
вхопила кисень, скрикнула: "Мій сину",
а там юнак лишився без руки.
а з вій, як з зламаного стержня,
текло чорнило, капало в сувій,
земля суцільна, та проте поверхня,
вся в тріщинах... "О сину, ти лише не млій"
то не рука писала, а душа безкрила,
поклала лист... "Ні, ще раз пригорну",
зняла ікону, поблагословила,
немов удруге сина на війну...
під низ поклала свіже полотно,
що пахло кров'ю і безмежною журбою,
поглянула в вікно... темно, все одно,
здригнулась і заснула... нічка за горою.
