Навкруг – пітьма…
Лиш зоряний камінчик
Метеоритно зблиснув у вікні…
І ще самотній місячний промінчик
Щось малював
у мене на стіні…
На підвіконні –
Півпорожня склянка…
В зіницях - відчеканились вогні…
І хтось мене покликав – марсіанка…
Я ж чула… хтось покликав!
може, ні?..
Можливо,ніч
У зоряній оправі?
Чи сяйво, невловиме… мовчазне…
-Хто дав тобі таке свавільне право
Серед пітьми –
торкатися мене?!..
Ріка котилась
Місячно на груди…
Сліпила очі… скапувала з пліч…
І раптом хтось – вставай… іди між люди…
Я сперечалась –
не розгойдуй ніч!..
Нащо мені
Чарівний цей олівчик?
Для недоспань?… для недослів?… для не…
Самотній самовпевнений промінчик…
-А як же біль?.. як – біль?!
-А біль?……….. мине……...
ви справді марсіанка! ..бо ВАМИ пише щось..проміньчик? Ваша поезія така довершена, що часом думається, - прилетів хтось з космосу, втілився в гостинну дівчину і...понеслось!!!
Вражає, як і все ваше
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
повторюсь за правдою, тут визначеною: це є справжня поезія. мистецтво творення словом. високохудожнім. все знайоме до Абсолюту і просте, від інтонацій до знаків між словами. - а ви змогли! ви склали у фантастично вмілу, красиву, емоційно насичену гармонійну картину, і складали талантом і душею. і народилася поезія
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00