А чи зможеш ти втримати,
Розбите скло в долонях.
А чи зможеш стримати,
Сльозу в своїх очах.
А чи віриш в зраду ти,
Коли тяжка сповідь,
Залишає лишень скельця на руках.
А чи сльози вимиють зізнання,
Ті що, мором в серці ранять і гнітять.
А чи прагнеш ти вірити у щастя,
Коли слів потік й ті слова горять.
На твоїх очах, у душі і погляді,
Лиш мала краплина відчаю від снів
І шумить в мізках, від важкої здогадки,
Що моя любов тобі більше не болить.
А чи зможу я, не дивитися,
Як від мене віддалялась тінь твоя,
А чи зможу з цим миритися,
Як повірити у марність небуття.
І розбитим склом не порізати,
Залишки свого життя,
Що мудрує, як змиритися,
Що твоя тінь вже не моя.
