Плаче Україна гіркими сльозами
В стогоні здригнеться від болючих ран
Знов стоять рядами труни із синами
В небі ворон кряче...
Став він Україні, наче рідний брат...
"Що ж ти моя доню, так гірко ридаєш?"
Господь запитає в матінки- землі
А вона до нього, руки простягає...
"Як же не ридати, Батечку, мені!
Хіба ти не бачиш, що зі мною роблять?
Хіба ти не бачиш чого досягли?
Б'ють,катують,ріжуть,на кусочки рублять!
На моїх теренах блудні шайтани...
Чужі ноги стежки батьківські стоптали
Танками розриті пшеничні поля
Чорною марою мене осідлали
І тепер волають, що це їх земля.
Від гармат та " градів" я тепер здригаюсь.
Глухну від снарядів й вибухів гранат
Хмарою з вогнями по ночах лякають.
Без перерви кулі в голові свестять.
Зруйнували села, міста розбомбили
Мене у руїну звели нанівець.
Все що я кохала, все що так леліла
Більше не вернути, цьому вже кінець...
"Штучним" краєм вони мене називають.
І що я не справжня, голосять у світ.
А в моєму серці рани не зникають
І болять невпинно вже багато літ...
Ця війна проклята, залишає шрами
Котрі не згояться, котрим не зійти...
Лоно моє повне мертвими синами
Що не з свої волі змушені піти...
А ще скільки тілець, моїх діток бідних
Прогнили з травою у чорній ріллі
Що тепер пшениця під небом погідним
Принесе народу, в крові врожаї...
Втоплена я Боже, у крові до краю...
Вмилася сльозами матерів й вдовиць...
Діточки- сирітки, татусів ховають
Що рядами в трунах лежать горілиць...
Дай же Рідний сили, щоб ті страти знести
Подаруй надію й віру в майбуття...
Щоб могли ми гідно все це перенести
Злагоди і миру дай нам для життя...
Я до тебе Тату, рученьки складаю
І в молитві прошу, поможи мені!
Хай же дітки мої, більше не вмирають!
Хай же спокій буде, на моїй землі!
Читала і перечитувала знову, зачепила за живе, Наталю,ви не лише мене. Плаче земля наша і ми з нею разом, вмиваємось гірко сльозами і ми: і за нашу землю, і за рідних діток, що не повернулись з цієї війни...
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі Вам за сердечне щире і знаю, що дуже болюче розуміння і переживання. ДЯКУЮ Вам! Молімося щоб все скінчилось...за мир і спокій на нашій землі
як мило стає душі, коли знаходиш серед моря звичних слів ось такі острівці щирого і простого, сердечного почуття, вірності своєму народу, з якого вийшло твоє коріння, якому даруєш свою любов і відданість, за який болять душа і думки, якому пишеш такі от слова!..
радий, вдячний, низько кланяюсь за кожен подих тут від любові вашої і серця. хай завжди йому віддається теплом і такою ж любов/ю!
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую від цілого серця за щирість ваших слів...
Тяжко даються такі вірші, та саме на них , коментарі, мене найбільше тішать...радію що все таки Ви співпереживаєте зі мною
)) Сонечко, все що потрібно, ти вже написала в вірші....а це не та тема, на яку пишуть дружні шаржі, чи рецензії...просто, читаємо..... просто, співпереживаємо...
Процак Наталя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую що співпереживаєте зі мною...а більше мені нічого не треба