Там поле мов море-розкидані зорі,
Де місячний доторк-стихає земля,
Усі тії зорі-людські не написані долі,
Відомі лиш Богу-у кожного доля своя!
А моя?О Господи любий!А моя?
Написана ніби у двох кольорах-
Червоне і чорне-любов і розлука,
Що мушу нести, я на своїх плечах!
Несу й не картаю,всі сили збираю,
Аби не упасти,мов зранений птах,
Розправлю я крила,бо жевріє надія,
Розквітне,як в полі заквітчаний мак!
Якщо людина бачить синяву неба,може милуватись красою,що навколо,чути спів пташок,відчути ніжність трав,ступивши босою ногою на землю,то вона вже є щаслива,бо є люди,які ніколи цього не пізнають...а решта залежить від самоі людини...
Леся Утриско відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви праві, я повністю згідна, це не про мене, багато знайомих і інколи згадавши іх, іхні долі описуєш. Є моменти, що находить меланхолія.