«... Доки Великий Стрілець
Очікує слушного часу, доки висить в далині
Сагайдакоподібна хмара над Пайрк-на-лі.»
(Вільям Батлер Єйтс)
На дикому пустищі ірландських монахів,
Серед чорного вогкого торфовища,
Де кожної Скорботної П’ятниці
Жовтоокі банші співали тужливу пісню
Давно мертвим королям
Гордого клану О’Рейллі.*
Шестипалий лісоруб
Вишукував мертве коріння
Давно зрубаних дерев Брейфне.
Його сіра сокира**
Віднайдена в кам’яному могильнику
Нащадків довгобородого Еохайда
Рубає почорнілі зміїні тіла коренів
Яворів тихого зітхання
І дубів грому друїдів.
З кожним замахом його сірої сокири
Він згадує давні пророцтва
І чомусь думає, що він син мельника –
Того самого – обсипаного білим борошном,
І виглядає вершника,
Дослухаючись до стукоту срібних підков
Його коня шаленого.
Але тиша.
Бо копита коня мертвого короля
(Навіть підковані сріблом)
Ступають по торфу нечутно.
Марно ви варите з мертвих коренів
Чорний трунок боліт.
Марно...
Ви, люди клану О’Дунлайнге!***
Примітки:
* - клан О’Рейллі (Clan O'Reilly) – давня ірландська назва цього клану О’Рагаллаг (Clan Ó Raghallaigh) – клан, що панував деякий час у королівстві Брейфне.
** - а був колись такий верховний король Ірландії – Еохайд Сіра Сокира (Eochaid Faebar Glas).
*** - взагалі то клан О’Дунлайнге з Лейстера (Лагіна). Кому як не людям цього клану...
Історичні роздуми-спогади...Вони про минуле, теперішнє, майбутнє...А ті почорнілі зміїні тіла коренів дерев зради, що виростають в болотах невігластва, не під силу навіть шестипалому лісорубу....Ікожен народ розвів ці болота, все надіючись, що хтось їх висушить....Може, сонце.У нашому Гімні співається, що "Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці"...Не згинуть...Бо кругом "болота"
Глибоко копаєте, друже! Гарно, як завше! 
