Не цінуєм те, що маєм
Так як треба, так як треба,
Потім плачем і ридаєм
Та міркуємо із небом.
Нам то час не повернути
Та й в майбутнє не поглянуть,
Все лихе скоріш забути
Ми повинні. Квіти в'януть.
Не цінуєм те, що маєм
Так як треба, по закону,
Але ми замало знаєм
І так буде аж до скону...
Ми напевно дивні люди,
Кожен з нас на своїй хвилі,
Всяк важливе знов забудем,
Ясні дні, немов не милі.
Сонце встало на світанку
Перейде у хмари й дощ,
Починаєм все спочатку,
А вода стікає з площ...
Люди-зорі близько поруч
Так здається буде завжди
Та в думках нема опори,
Задалеко нам до правди.
Не цінуєм тих, хто з нами
В цю годину та в цю мить
Мудрість прийде лиш з роками
Аби нас чомусь навчить...
Мудро....так завжди в нашому житті є. Ми люди слабкі створіння...часто сліпі. Лише коли втрачаємо- тоді прозріваєм. Але кому тоді потрібне наше прозріння? гарний вірш
"Не цінуєм тих, хто з нами
