Та елегантність, з якою ця дівчина їла бігмак,
Дала би фору найкращим монархам старої Європи.
Касири змовкали при ній, ніби бачили знак,
І вже розуміли, що не потрібно кетчупу до картоплі.
Самі картоплини не залишали солі в їі руках,
Не хотіли бруднити собою такі білосніжні пальці,
Які ховалися з легкістю в тих півпрозорих шовках,
(А насправді х/б), які вона одягала на себе вранці.
І навіть ріжок, цей бомжацько-студентський ріжок,
В якому було колись молоко, про що всі забули,
Здавалося, їй смакував, як радянський пломбір "їжачок",
І жоднесенька крапля не падала на секонд-хендівські туфлі.
Я довго вагався, та все ж зробив перший крок
І підійшов до красуні, вчекавши такого моменту,
Коли вона йтиме, ця найяскравіша з зірок...
І тут вона запустила шмарклю у серветку.
І що тут робити? Мушу сказати, я зніяковів.
Але і тут ця прекрасність прийшла ми на поміч
І ніжний басок наповнив макдональдс нічний:
-Чьо нада, ублюдак? Чєво ти смотріш і стонєш?
Мов грім серед поля, коли ти – електрик крутий,
Перелякався, перекрутилось на фарш моє серце.
І з того моменту блукаю по місту,
Як юний Семенко,смутний і смурний,
Та вже не заходжу в Макдональдс,
Там щемко і лунко,
там надто багато стається.
22 вер 2014
