Любив козак дівчиноньку —
Вже мали побратись,
та пішов він на війноньку
за волю змагатись.
Налетіла чорна хмара
Із кримського півдня,
коли козак із послами
доходив до Відня.
Та й забрали дівчиноньку
у полон татари.
Вернувсь козак додомоньку
застав божі кари.
Залишився соколиком,
довго мавши тужбу,
та й пішов із полковником
на козацьку службу.
ІІри посольствах прислужився
аж чотири роки.
Шукав її й дивився
по усій Європі.
У Стамбулі в день священний,
у неділю рано,
зустрів свою наречену
по-турецьки вбрану.
Кинувсь її обіймати,
а та зупинила:
"Не твоя я, пане-брате,
не твоя я мила.
Я уже не християнка,
я дружина бая,
вже три роки мусульманка
і залишусь нею.
Коли будеш у нас дома,
поклонися батьку –
Хай молиться завше Богу
За свое дитятко."
Засвітила сталь даманська
у руках козацьких,
пролилися крові каплі
на тюрбан ногайський.
Постріл в скроню із мушкета
наповал самого,
І збігала кров з кашкета
кольору одного.
Посадили в головах
їх червону калину,
в ногах—терен, а боками –
колючу шипшину.
