Бо дороговкази на цій дорозі стали
Двозначними,
Бо стежка ця входить у іншу ще досі
Незвідану,
І осінь, мов жінка вагітна на третьому місяці,
Важчає,
І море, те ж епілептик, б’ється до берега
Піною.
Б’ється хребтом, наче любові, сув’язі
Жертвою,
Тихо штовхаючи води маленькою
Ніжкою,
Хай тіло твоє повниться теплою терпкою
Трохи липкою,
Завжди інтимною ніжністю.
Повниться зливою, жарким дотиком
Скальпеля,
Точеним криком, шитим невміло
Розсіченням.
Тілесного кольору мушлі виловлюю
Пальцями
У чорному гирлі молочної
Опівнічності.