|
Моросить у тиші дощ,
Йому самотньо як й ніколи,
Не позитивний погляд й сум,
Завершує невдало дні…
Навколо тиша, темна ніч,
Лиш я повільно йду додому,
І зник десь місяць у пітьмі,
Сховавшись там за ті простори…
Краплини що летять з небес,
То плаче той хто теж сумує,
І він побачивши мене,
Все більше поринає в сум.
Печаль покрила небо лиш,
Де зорі зникли не помітно,
І в тиші ця спокійна ніч,
Де душу я свою полишу.
Безжальний біль у тьмі горить,
Він тишком серце розриває,
І покидає тіло лиш…
До поки дощ цей не минає.
І шум краплин посеред ночі,
То мова тиші що одна,
Самотньо плаче у простори,
Мене в обійми обійма.
І опустивши погляд сумно,
Я лиш згадаю що було,
І це немов той ніж по серцю,
Й нестерпно болячи воно.
І ось настане день,
закінчиться пітьма,
І обрій майорить,
сумую так лиш я.
В обійми я би взяв,
Тебе мій сину лиш,
Я гірко сумував,
Та серце лиш болить.
І гірко та сльоза,
Не вільно ранить все,
І спогади всі ці,
Безжально рушать душу.
І біль, нестерпний біль,
Від спогадів жорстокий,
Він тишком лише рве,
Мої всі почуття…
Мені таки шкода,
Кохання що взлетіло,
І сльози на щоці,
Моя ось це печаль.
І так болить сердечко,
Безжально у неволі,
І біль що не мине,
Залишиться в мені.
Як важко лиш так жити,
Печально розумію…
І тим я пам’таю ось ті щасливі дні.
І важко та кохаю,
Усе що було в тобі,
Так ти з життя так вийшла,
Й залишилась в мені.
В мені все те найкраще,
Що було так лиш з нами,
Та ти безжально кинеш,
Й залишиш все в пітьмі.
І душу розриває лишень так на частини,
Осколки того щастя ось ті щасливі дні,
І моросить так дощ в душі моїй відколи,
Й краплини що з небес, як сльози кожні дні…
ID:
570042
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.03.2015 17:20:42
© дата внесення змiн: 28.03.2015 17:20:42
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
