Пробач, синочку, за страждання,
Що на цім світі пережив…
Пробач, що я не відпускала,
Коли до Бога ти спішив…
Роки ідуть…вже й 18-ть
Тобі б сьогодні святкувать,
Та заховався ти в могилу,
Щоб там під каменем лежать…
Стояла пусткою колиска,
Тебе чекаючи в кутку –
Ти ж в Небо Янголом піднявся –
Лиш біль залишив й гіркоту…
Чужим рукам себе дозволив
Ти вповивати й одягать,
Моїм лише у домовину
Тебе судилося вкладать…
Співали пісню монітори –
Не колискову, а сумну…
А ритми серденька донині
Душі моєї рвуть струну…
Я егоїсткою, напевно,
Тоді дала тобі життя
Й не розуміла, що до Бога
Твоя дорога пролягла…
І знову серце рветься з болю,
Що ти не мій, а в Небесах
Та їх блакить чарує завжди,
Як мертвий сум в твоїх очах…
Пробач, що не змирилась досі,
Що часточку себе тоді
В могилу мовчки положила
Зоставшись жити на землі…
Пробач, що сльози не вчухають –
Рясним дощем, як завжди йдуть,
Хоч видаюся сильна зовні,
Та душу й тіло болем рвуть…
Благослови ж нас, мій синочку
Дай спокою моїй душі –
Прожити стільки, як судилось
Й не потонути у грісі...
То ж вимоли в самого Бога,
Для України світлий день,
Щасливу долю, мир й достаток
Й для брата свого та його дітей…
Іванна Осос 24.03.2015
(PS: сьогодні 18 років від дня народження синочка Степана…)
Важко знайти слова розради... крім упевненості в можливому поверненні всіх, кого ми втратили й за ким так боляче щемить серце... Не просто надія, а тверда упевненість... І сила тих почуттів, що променяться з Вашого вірша, підтверджує цю упевненість.
Lilafea відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ті хто з нами в житті мають одну роль ...та ті, хто пішли до Бога, в якому б віці не пішли - значить там були більше потрібні ніж в цьому грішному світі!! і для нас напевно ж встигли відіграти свою роль в житті й надалі духовно з нами не просто так, головне розуміти це й відчувати
Співчуваю. Нехай Ваше янголятко легким , приємним спомином приходить до Вас. 
