«Ось знову зі мною
Спогади про друзів вбитих на війні…»
(Гійом Аполлінер)
Не продавай своїх спогадів
На сліпому торжищі безумців,
Не лишай своїх спогадів
У темній скрині чужого минулого,
Не прибивай свої спогади
До дерев’яної стіни історії,
Як прибивають
Відрубану косу нареченої*
На божевільних весіллях горян
До стіни старої хати,
Зрубаної зі старезних смерек років,
Хати, що пам’ятає не одну труну
І не одну хитану колиску.
Спогади – все, що в тебе лишилося,
Все, що залишилось від них –
Людей прозорої мрії,
Лицарів кам’яного обов’язку.
Тому йди
У кольорові сутінки спогадів
Щоденно…
Весь час…
Доки живеш…
Примітки:
У давні часи був у наших горян такий жорстокий звичай: на весіллі наречений мусив одним ударом сокири відрубати сокирою косу нареченій і прибити цей довгий жмуток плетеного волосся цвяхом до стіни хати, де вони будуть жити.
Не продавай своїх спогадів.
Поклади їх у торбину - і неси за плечима.
Це твій паспорт. Твій знак якості...
Ваші твори вражають емоціями... а обряд дивовижної сили, що аж лякає... Хай у Вашому житті буде якомога менше жахіть і жорстокості...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
