Давай гайнем у леготи долин,
Де травень світить порцеляни глоду.
Там нині мавки нетерпляче ходять,
Вони для нас цю казку стерегли.
Там проліскам ще затишно дрімать
Й деревам колисати сонну тишу.
Ми між стежин шукати будем вірші.
Не вір, як запевняють, що дарма.
Як посивіли скроні у думок!
Які земля нам спогади повіда!
Коли озветься древня Атлантида,
То слово відшукається само.
І нам його не записати – гріх,
Бо ми – пагіння золотого краю.
Хай пасинки дідизну забувають,
А нас зове стезя поводирів
Нових племен, що стануть на крило,
Які ще не змінили групу крові,
І зерно відділивши від полови,
Шукають чисте роду джерело.
Про нас згадають – і такі були,
Не привчені мовчати й забувати…
Залиш-но друже, затишні пенати
І – гайнемо у леготи долин!
За весь час перебування в Клубі стільки разів ловила себе на думці, що дуже шкодую, що ми далеко всі одне від одного........
От би гайнути зі всіма, кого люблю!!!!!!!!!!!!!
Е-е-е-ех!............
Весну в серденько, Вікторе!!!!!!!!!
Так і хочеться гайнути собі у дивовижний храм природи і насолодитися чудовою атмосферою, де витає прадавній дух! 
а давайте всі гайнем у Леготи Долин! 
