Дощ ніяк не вщухав. Але Ігорю було все одно. Він любив дощ. Чомусь така погода наганяла на нього якесь дивне відчуття комфорту та спокою. Але зараз він не відчував ні того, ні того. він звірився з картою. «На місці!» Оглянувся по сторонам. Настрою не прибавилось.
Район був ще той. Старі розвалені будинки, ще довоєнних часів і нові багатоповерхівки. Мирно спів існували одне з одним. Ігор минав представників робочого класу. Вони не звертали на нього уваги. Деякі лише скоса зиркали на чужинця. А хтось вперто не помічав його. В кінці кінців кожного з них були свої клопоти.
Ігор зупинився. Звірився з картою останній раз. Промайнула блискавка та бахнув грім. Це був наче знак Ігорю. Знак, що він все чинить правильно…
***
В кімнаті Сергія було, як ніколи тихо. Такого вже три роки не було. Ні разу Сергій не бачив такого. Тишина. Раніше музика не вщухала до ранку. А зараз – тишина. Колись старший курс накурював кімнату так, що думали ніби там пожежа. А зараз – тишина. П’янства, бійки, повії. Все в минулому. Тепер Сергій жив один. Олексу вигнали, а інший сусід пішов жити на квартиру до дівчини…
Він повернув ключ в замку і відчинив двері. Не став включати світло. Закрив за собою двері. Скинув сумку з плечей. Сил розбирати її не було. По дорозі до ліжка він залишав сліди з свого одягу. Але він не зважав. Алкоголь не давав йому думати. Останній раз він так набухався ще на першому курсі. Тоді він попав під вплив старших. А зараз? Зараз він потрапив під вплив обставин.
***
За три дні до
Тренер не сказав ні слова. Він лише сидів, міцно стиснувши зуби. І дивився. Дивився з неприхованою ненавистю на те, що показав Сергій. Навіть коли все закінчилось. В квартирі тренера ще довго панувала тиша.
Сергій був з Ігорем. Вони двоє прийшли по допомогу, поки Олекса намагався щось дізнатись. Але , що би вони не робили, не спрацьовувало. Скоро вже місяць, а вони там де і були…
- Я допоможу вам – врешті сказав він.
Ігор хотів сказати щось розумне, але побачивши, що це не все, що мав сказати тренер замовк.
- Вбивцю потрібно знайти – продовжив він дивлячись на Сергія. – таке не можна спускати з рук. Тепер, що ти хотів сказати?
- Лишень те, що ви повинні уявляти, як сильно ви ризикуєте допомагаючи нам. – спокійно сказав Ігор.
- Я розумію. Тому вбивця має бути покараним…
***
1 день назад:
Ігор йшов по нічній вулиці. Нічну тишину порушував грім. Погода була явно не в хорошому гуморі.
Ігор щільніше закутався і пришвидшив крок. Подивився на годинник. Встигає. Світло ліхтаря освітило людину, з якою Ігор мав зустрітись. Високий чоловік в сірому пальто та капелюсі прекрасно шифрував свою появу. Ігор підійшов до нього.
Вони не обмінювались ні репліками, ні привітаннями. Просто пройшли повз одне одного. Якби хтось уважно подивився, то помітив би, як вони обмінюються дечим. Дві невеликі папки з…
Ігор не знав, що було в його. Він просто виконав дані йому настанови. В вухах був навушник. І він чітко слухав, що йому казав той з ким він розминувся. Не хотів нікого підставити. Після того, як вони розминулись зв’язок зник.
***
Сергій ще ніколи не був в морзі. «І добре робив, що не був» - зараз думав він. Йому тут не подобалось. Було якось не по собі. Його нудило. Але він переборював себе. Так було треба.
- Заходь, заходь – покликав його патологоанатом – Сергій, правильно?
- Правильно – Сергій зайшов і простягнув йому руку. – привіт док!
- Борис Васильович просив розповісти тобі за ту дівчину – док підняв голову і глянув на нього.
(*примітка автора. Правильно було б назвати лікаря Суд-мед експертом, оскільки між патологоанатомом та вищеназваним є вагома різниця. Проте в силу своєї незацікавленості подібними речами герої моєї історії просто не знали цього*)
Він був невисокого росту, в білому халаті шапці, марлевій пов’язці та в окулярах. Сергій відривав його від розтину якогось тіла. Він не бачив лиця мерця, лише ноги. Але йому вистачило і цього.
- Ти якийсь блідий, хлопче – він відклав інструменти і підійшов до Сергія – може ти їсти хочеш?
- З почуттям гумору в вас порядок – холодно відреагував Сергій. – на «клієнтах» жарти випробовуєте?
- Не сама приємна аудиторія, так? – док зняв шапочку демонструючи свою лисину.
Сергій оглянувся по сторонах. Описувати не було чого. Морг як морг, нічого дивного.
- Давайте до справи – запропонував Сергій.
- Ти ба, який діловий…
Док підійшов до столу, де була його документація. Дістав папку. Сергій теж підійшов до столу. Простягнув руку…
- Не надійся – патологоанатом навіть не підняв голову.
- Он як? – здивувався той.
- Я не можу віддати заключення – пояснив він. – проте можу розповісти.
- Я вас слухаю – Сергій склав руки на грудях.
- Жертва померла від удушення – почав той. – також зафіксовані побої в області лиця, нижніх ребер, хребта та тім’я…
- А клеймо та ніж в серці?
- Це вже потім. Жертву кілька разів ударили в лице, почали душити, вона почала відступати, тоді ударилась об стіл…
«На відео стіл зламаний» - подумки згадав Сергій.
- Тоді, вже після смерті, тіло скинули на підлогу. В результаті чого й постраждав хребет.
- Стоп! – спохватився Сергій – а ребра?
- Зламані ударом ноги – терпляче пояснював док. – вже після смерті. – потім вже клеймо та ніж прямо в серце. Чітко в рубець…
- Який рубець?
- В жертви була операція по пересадці серця.
- Цікаво…
- Ще б пак – погодився патологоанатом – а потім вже й вирізаний напис. Хірургічним скальпелем, між іншим вирізаний.
- Я думав тим ножем і вирізаний – задумався Сергій.
- Я теж спочатку так думав, але ні. Кинджал сувенірний, зроблений більше для краси. І не дуже й заточений. Це все, що можу сказати. Провалюй тепер, а то мене ще виженуть.
- Дякую док – Сергій потис йому руку. – а були подібні випадки?
- Всього два – відповів той.
***
Ігор зачинився в своїй кімнаті під приводом того, що йому потрібно вчитись. Адже з неясних причин його успішність в університеті знизилась. Тому Ігорю ніхто не заважав.
Він сів за письмовий стіл. Включив настільну лампу. Темряво розрізав промінь світла. Тремтячими руками він відкрив папку, яку так бережно ніс додому. Прочитав її досить швидко «Так – він пробігся очима по звіту – П.І.Б., ясно, зріст 165, вага 54, особливі прикмети…, далі суд-мед експертиза… версії…»
«О, це цікаво». Хлопець потерпілої працював у магазині диковинок. Кілька раз викликали на допити, але в нього є алібі. Його бачило кілька чоловік аж на іншому кінці міста. Ще є досить багато підозрюваних, але теж, безрезультатно.
Ігор закрив папку. Менше ніж він думав, але хоч щось. Раптом його осінило.
Хлопець…
Її хлопець працював у магазині диковинок. Руків’я кинджала було досить незвичне. І як воно раніше не кинулось йому в очі. Можливо її вбили через хлопця? Ні. Не виходить. Не було б тоді клейма і окультного знаку. «Вбивця таки грається з нами» - вирішив він. Задзвонив телефон. Ігор потягнувся до нього рукою. Глянув. Дзвонив Сергій.
***
- Два? – перепитав Сергій.
- Я не чітко пояснив? – нахмурився док.
- Та питаю просто – буркнув той – це в нашому місті?
- Одне три роки тому, в СМТ недалеко звідси – Лікар почухав голову – сорокарічний чоловік. Хазяїн місцевої фабрики. Помер прямо на виробництві…
- І що в нього було схожого з нашою жертвою?
- Ніж, стирчав правда зі спини, в нирку. Також знаки порізом, дещо інші. Замість знаку Бафомета, дві дерев’яшки забиті в очі. А от клеймо таке саме.
- Вбивцю так і не знайшли – припустив Сергій.
- Чому не знайшли?! Знайшли. Правда до суду діло не дійшло. Бідолаха покінчив життя самогубством. Вину він брати на себе відмовлявся до останнього. Так казали…
- А другий випадок? – Розхвилювався Сергій
- Про другий знаю мало – признався док. – там мертва дівчинка. Сталось рік назад. Деталей я не знаю. Хіба що, ніж теж в серці, напис та клеймо. Вбивцею виявився її вчитель, якого потім зарізали на зоні.
- Теж відпирався від зробленого?
- Спочатку. Але потім визнав, щоб врятувати свою шкуру.
- Це й так ясно – спохмурнів Сергій.
Він розумів, що тих людей просто підставили. А справжній вбивця ще й досі на волі. Хто ж він. Що міліція його покриває? Один з них? Хоча…
- А ви можете дізнатись для мене чи в них були пересаджені органи? – спитав Сергій.
- Добре – погодився док.
Сергій вийшов на вулицю. Подзвонив Ігорю.
