Стоять в задумі явори,
Немов села німа сторожа.
Хоч світить сонечко згори,
Але зігріти їх чи зможе?
Вони ж бо свідки мовчазні
Історії рідного краю.
Та не розкажуть вони, ні
Того, що колись відбувалось.
Отак стоятимуть іще,
Схиливши долу свої віти,
В снігу, на вітрі, під дощем
Не рік, не два - десятиліття.
