Квітчате маревне кохання пливе парками хвиль під темінь прісну,
Бруківка за бруківкою подзенькує принишклості дрімоти,
Немов вбачаєш мавку ти узлісну.
Усмішка, життєрадісне лице – війнуло кроною сліпучою від сонця.
І тануло в повіках, серце стріпотіло, осяяні фотончики віконця.
Притиски талії, сплетіння рук овалом вранішнього сяйва схилу.
Діброви виросли над нами … а
Хряскіт талого снігу, лід біло-мерзлий, я удаюся пустельному диву
Мрійливо, із милою оповившись руками, глянцем днів увібравшись…
Опливає Лютий береги грайливо-білих днів, морозом притушившись.
Накинулись дерева напівпрозорою листвою, жовто-летко-багряною
Німою.
Та все ж сукупність паморозних вражень заклякла у мені тисячолітньо.
13.02.2015
