Доведеться чекати під цим дашком. Паскудна погода, калябухи, холодно, але я переживаю якість дивні відчуття, якийсь внутрішній дисонанс... здається починаю розуміти в чому тут містика – логіка каже мені що погода жахлива, але моїй душі оце те «жахливе» подобається. Такий собі парадокс.
Я стояв під протікаючим накриттям і втупився поглядом на бульбашки. Якби навіть хтось приставив мені в голову пістолет, мені все одно було б впадло відірвати погляд від калябухи.
Краплі танцювали і співали по старих металевих ринвах. Шо ти триндиш Андрій, інтєлігєнт-романтік блін. Якщо краплі танцювали і співали то це найсумніший танці й співи, які я бачив і чув за своє життя.
Коли він трясця закінчиться. Я вивожу нову теорію, що дощ ніколи не припиняється. Навіть коли припиняється це «ніколи» я уже не маю до того «ніколи» відношення. Можливо через годину я звикну до дощу і уже не захочу аби він припинявся, але цей дощ в якому я перебуваю тут і тепер, цей дощ який мене харить – не припиняється для мене ніколи.
Мені подобається що я вже нікуди не спішу (через дощ всюди запізнився). Злива, люди повтікали під свої бетонні нори, стало не так гамірно, слава Богу місто стишилося, впав темп. Хороша нагода заспокоїтися, задуматися, переосмислити, поскладати як то кажуть по поличках... якого «ху»! ідіть геть, тікайте звідси, йдіть кудись інакше. Студенти з політехнічного немов таракани повелізали, так якби спеціально тривожити мій спокій. Вони сміялися проти дощу, реготали проти пасмурного неба, влаштували веселощі всупір похмурій погоді. Цей їхній добрий настрій... тфу... поганий настрій... як то сказати… типу їхній добрий настрій для мене поганий.
Я хотів посумувати, розміркувати над дощем, а вони все зіпсували. Це те саме як реготати на похоронах, – люди прийшли, щоб замислитися над вищими ідеалами, зосередитися над цінністю життя, помітити скороминучість існування, а студенти політєху – и и га га га га. Доречі, давно не був на похороні, а що, похорон і справді отверезвляє, треба буде сходити, як показує практика, похорон не забариться, цікаво тільки до кого, хто, хто наступний, ... можливо наступний ти, шановний читач?...
ID:
563917
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.03.2015 12:20:47
© дата внесення змiн: 03.03.2015 13:27:32
автор: Андрій Дацків продовження
Вкажіть причину вашої скарги
|
