А що як всі ми тут примари?
Свічки в лампадках на години.
Ми тут, аби вітри награлись,
Створивши їм примарну риму.
Банально боляче в клітинах,
Усе разом наштовхує на біль,
Примарний сон, примарні крила,
Примарний ти, як у театрі грім.
А що як світ лише примара?
Його робота зовсім не в тобі…
Якщо усе це лиш Його вистава?
А вбиті потім вийдуть із куліс?
Я одиниця, що мовчить…
Біжу, сиджу, стою, чекаю…
Я одиниця, що бува не спить,
У цих думках блукаю…
І що ж коли ми й так примари,
Навіщо нам усім цей лік?
Ми розійдемося на хмари,
Не зрушивши й на «мм» лід…
17/01/2015
