|
Милий Джон!
Мій щорічний лист завжди починається однаково – вступна лірично-трагічна композиція, де я на весь діапазон горланю про біль, що сидить за гратами немолодої душі, верещу про сум та розпач, який, мов мусульманський терорист, захопив серце за віру над нашим вічним коханням. Сьогодні рівно 10 років, як ти покинув мене та дітей. Увірвався в моє життя із руйнівною силою, зніс стіни спокою, що роками будувала для захисту та охорони самооцінки, моментом приватизував усі почуття, що на смак, мов горіх макадамія. Я піднесла тебе до небес, а тепер ти вперто не хочеш спускатися вниз. Залишив свою дружину одну палати на трансцендентній землі, дітям у подарунок підкинув великий клубок зіпсованих нервів, а матір розчарував жагою до смерті та платонічною любов’ю до швидкості. Любий, словами не описати, як не вистачає твоїх долонь, які обіймали заплакане обличчя й збирали кристальні сльози до колекції калорійних скарбів. І все без тебе летить шкереберть: світ – експеримент, люди – райське творіння генної інженерії, емоції – аморфний шмат характеру. Коханий, я потрапила в пастку самотності, і кожен мій крок – чергова помилка, але не зважай, моя воля міцна, майже сталева. Миті розділили нас, розірвали, вбили, зґвалтували: мене на чверть, тебе – на смерть, але я готова перебинтувати відкриту рану, що кровоточить. Запам’ятай, що цей лист буде останнім. Я зрозуміла й, врешті-решт, готова змиритись, що час – це найбільша цінність. Можу вічність спостерігати, які він тече з кожним рухом маятника, можу відраховувати години й хвилини до кінця робочого дня, але це все марно, бо тебе не вернути. Знаєш, сьогодні мені наснилося, як солодко й міцно ти обіймаєш перелякане дівча, бо іншим було байдуже холодно їй чи одиноко. І мені вкотре не хотілось прокидатися, а кутатися в надрах твоєї душі…
ID:
563544
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.03.2015 21:26:53
© дата внесення змiн: 08.03.2015 23:21:08
автор: Незайманий займенник
Вкажіть причину вашої скарги
|
