Кроками
Міряю довгу і темну кімнату…
Знаю... ти бродиш десь поруч зі мною в пітьмі…
Я – відчуваю… і раптом під шовковим платтям
В мене мурашки
пробіглись по цілій спині…
Спокою
Марно шукати… він нам тільки сниться…
Голос лунає з таких невідомих глибин…
Сонячно дивляться в душу великі очиська
Із покоління….
що легко назвалося – джинс…
Стуками
Серця відлунюють стіни кімнати…
Мій домовий заховався… і де він тепер…
Я розумію… що втечу оцю спланувати
Так безнадійно…
як втечу із СРСР….
може, ще б і спромоглося моє недосконале розуміння пізнати її, але от слово, нею мовлене, але оте, що за цим словом вона сховати може, на чому вона свої диво-зілля варить, щоб нас дурманом чар своїх словесних поїти - то зрозуміти і справді не сила нам буде. ніколи!
бо говорить Жінка!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...на чому вона свої диво-зілля варить, щоб нас дурманом чар своїх словесних поїти - то зрозуміти і справді не сила нам буде. ніколи!бо говорить Жінка!
тож і мені, непосвяченому, відкрийтеся, якими образами душа повнилася, коли дописували останній рядок; і які були на самому початку, і що душа бажала чути у відповідь на сказане нею?
зізнайтеся, бо і так маю безсоння як кару за впертість та глупство свого розуму, а ще мати буду і сердечну недугу, полохаючи розгадками цю алегорію
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це може бути вірш про ностальгію за минулим?...правда ж?...чи це боротьба з самим собою?...а може(банально)-про домовичка,який кудись запропастився?...а,може,це вірш-про кохання? от і зрозумій цих жінок