***
Йду по вулиці, вдивляюсь людям в очі,
Вітер бурхливо розмішує думки.
Сяю сонцем, а так темніша ночі,
Знімаю з серця навішані замки.
Мені п'ятнадцять, я в своїх глибинах,
Шукаю сенс, правду і весну.
Всі ми жертви у своїх провинах,
Знявши маску я вже не засну.
Така як є, зрозуміти важко,
Мій холод не витримує пальто.
Скажи куди летіти, пташко?!
Місце, що не дістатись на авто...
Нестерпно, не від болю плачу,
Лиш час розставить всі крапки.
Все зримо, бо менше інших бачу,
Набридло з вами грати в піддавки.
Автор: Валерія Скубій
