Он ушёл. Петру Гадже
Петру из Киева - посмертно - посвящается.
"Как мы можем знать, что такое смерть,
когда мы не знаем ещё, что такое жизнь…"
Горько.
Он ушел сейчас
Под весенним
Мирным
Небом.
Заслонил
От смерти нас.
Не дожил.
Виновен не был.
Передал
Завет от масс
Той святой
Небесной сотне…
Отчего
В сей скорбный час
Так тревожно
Нам сегодня?
Отчего
На сердце боль
И в душе
Зияет рана?
Понимаем
Мы с тобой
Слишком поздно –
Неоплатна
Жизнь
У каждого бойца,
Что за родину
Сражался.
Он сражался
До конца.
Ну, а Крым?
Позорно сдался…
Так легко -
Такой ценой.
Кто-то
Обо всём
Заплачет?
Иль пожизненной
Виной
Рассчитается
Иначе.
26.03.14
Не відізветься телефон, як не дзвони… Пішла
людина…
Не повернеться – із пітьми. Ніколи не обніме
сина.
А він – нічого не хотів. Нічого не просив для
себе.
В пекельнім полум’ї згорів, прийнявши опік
легеневий…
А як ховали - понад ним у небі горлиця
кружляла.
Тому, хто віддано служив – святу молитву
воркувала.
26.01.15
************
Незважаючи на слабке здоров'я, був на майдані з перших днів, займався нічними чергуваннями, входив до 8-ої сотні. Під час подій під Верховною Радою наковтався газу. Товариші хотіли дати респіратор. Він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий».
Вікторія Борисова під час майданівських подій випадково познайомилася з Петром Гаджою. Під Верховною Радою він отруївся газом і отримав опіки легенів, від чого згодом загинув. Петро залишив дружину, сина і стареньку маму. Ось живий спогад Вікторії Борисової:
«Познайомилася з ним глибокої ночі в коридорі терапевтичного відділення 18 лікарні, куди після нічного чергування привезла хлопця з Майдану на госпіталізацію. Петро тоді стояв на вахті. Це були ті часи, коли постраждалих з лікарні вивозили у невідомому напрямку, тому хворі організовували чергування в коридорах. Петро сам з температурою, набряком легень, але на ногах. Запам’ятався стомлений погляд і безмежна дяка. Тоді була можливість відправити його з іншими бійцями в Трускавець – він відмовився, посилаючись на те, що можливо комусь потрібніше. На запитання – «Що привезти тобі?» – відповів, що в нього все є.
Одного разу подзвонив і сказав, що йому терміново потрібні ліки. Цих ліків не було на складах. Зв’язалася з Координаторами Ескадронів Добра – дівчата знайшли і гроші на лікування, і ліки у найкоротші терміни.
Згодом його перевели до 12 лікарні. В один із днів він відпросився на Майдан, де йому стало погано (щось підказує, що поїхав попрощатися).
У лікарню не повернувся – поїхав додому, де й помер – від інфаркту…
Світлий, теплий, душевний, хоробрий та мужній. Прожив для інших.
Нехай Матінка-земля, як у колисці, зберігає пам’ять про тебе, Воїне Світла!»
Звання Герой України з нагородженням орденом «Золота зірка» (посмертно)
