Я – Донецьк, і я все ще живий. Стою на колінах по вуха в смітті, вже рік спостерігаю зорепад із градів та кров’яний захід Сонця, харчуюсь водою з-під крану, граюсь старими набоями для автомату Калашникова, плачу за горючими втратами й, відкинувши тінь сумніву, щоночі молюся за мир на українській землі. Хіба ж вам не соромно, військові сусіди? Ви, наче стадо, загарбуєте нашу пшеничну країну, співаєте про дружбу народів, пишете казки про братську любов, а через хвилину люб’язно ділитесь смачнючими порціями снарядів. Коли ущемляють незалежність держави – народ бунтує, бо жити з кайданами на зап’ястях, неначе віддатись на поталу катові з офіційним документом на руках про легалізацію рабства.
Я – Волноваха, кричу на весь світ: «Агов, небайдужі, допоможіть!». Я – мрія терактів, епіцентр небезпечних подій, магніт для металу, всезагальна журба й сльози цілої нації. Вистачає ваших плакатів і мирних акцій, досить терпіти цей хаос на телебаченні, липкі обіцянки псевдо-політиків, однобічних контрактів про перемир’я та відправи священників щогодини за солдатами та невинним народом.
Я – Луганськ, і я все ще живий. Мій край весь у рубцях, подряпинах і чорних дірках, яких не залатати змахом чарівної палички чи замовлянням мольфаром з Гуцульщини. Скільки разів я горів, відчуваючи пекельний біль мешканців міста та відлуння криків у своїй діафрагмі, скільки бачив смертей, залишків спотворених тіл, замість пам’яток культурної спадщини, зарюмсаних дітей, які знали, що їх дім забрали на небо й оселили там парочку ангелів.
Я – Слов’янськ, я – вільний, але неживий. На вулицях привселюдно розгулює страх почути звук кулеметів, блукають фантоми ворожих солдатів, переслідує параноя отримати пулю в серце, чути, як тихо ллються сльози знедолених матерів за своїми синами. Мене перетворили на черговий мінометний музей, безжалісне поле бою невинних осіб, політизований ринг за виживання на території.
Я – єдина Україна. Я – жива, не стріляй...
Не загине Україна
І не буде на колінах:
Зацвіте, заколоситься
На полях її пшениця,
Бо Господь її опора!
Аж від півночі до моря
І від заходу й до сходу –
Буде радість у народу!
Незайманий займенник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і більш нічого додати
