Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мирослав Вересюк: Страхіття польського концтабору для українців в Брестській фортеці - ВІРШ


Мирослав Вересюк: Страхіття польського концтабору для українців в Брестській фортеці - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 38
Персональный ЧАТ Blackberry_poems
Персональный ЧАТ Dison
Персональный ЧАТ Galkka2
Персональный ЧАТ Georg Sozdan
Персональный ЧАТ Lubko
Персональный ЧАТ Master-capt
Персональный ЧАТ Nino27
Персональный ЧАТ Ptiza-ua
Персональный ЧАТ Svitlana_Belyakova
Персональный ЧАТ Ullad1
Персональный ЧАТ Іван Демченко
Персональный ЧАТ Алла Демчишина
Персональный ЧАТ Анатолій В.
Персональный ЧАТ Віктор Северин
Персональный ЧАТ Валентина Курило
Персональный ЧАТ Валерій
Персональный ЧАТ Василь Царинюк
Персональный ЧАТ Володимир Мілянчук
Персональный ЧАТ Горобец Александр
Персональный ЧАТ Д З В О Н А Р
Персональный ЧАТ Ден Мун
Персональный ЧАТ Дмитро Кiбич
Персональный ЧАТ Евгений"Солнце"Мороз
Персональный ЧАТ Кирилл Падухевич
Персональный ЧАТ Красуля
Персональный ЧАТ Любов Таборовець
Персональный ЧАТ Міла Перлина
Персональный ЧАТ Малиновый Рай
Персональный ЧАТ Мила Машнова
Персональный ЧАТ Ніна Незламна
Персональный ЧАТ Надія Башинська
Персональный ЧАТ Оксана Дністран
Персональный ЧАТ Олеся Глібка
Персональный ЧАТ Полісянка
Персональный ЧАТ Процак Наталя
Персональный ЧАТ Руйнівник мрій
Персональный ЧАТ ТАИСИЯ
Персональный ЧАТ Чайківчанка

Пошук


Перевірка розміру




Страхіття польського концтабору для українців в Брестській фортеці

Мирослав Вересюк :: Страхіття польського концтабору для українців в Брестській фортеці
Про масові страти польських громадян, здійснені органами НКВС СРСР за наказом керівництва СРСР і ВКП(б) у Катинському лісі (Смоленська область), поблизу села Катинь навесні 1940 року відомо всьому світу. Слухаючи численні передачі та читаючи статті в пресі про цю трагедію мій батько весь час запитував, - А чому ніхто не розкаже світові про страшну і трагічну долю українців, вояків Галицької армії, які попали в полон до поляків в 1919 році? Адже ця історія не менш трагічна, як за своєю жорстокістю та нелюдськістю, так і за кількістю смертей. І брався переповідати про те, що почув від свого тата, безпосереднього учасника цих подій… Це маловідома і трагічна сторінка нашої історії. Слухаючи його розповіді про ці події я завжди запитував себе, - Чому в нашій історії немає навіть згадки про це? Бодай кілька слів? А скільки є ще подібних страшних сторінок в нашій історії? І чому ми не розказуємо про це якщо не всьому світу, то принаймні своїм дітям? Адже це наша історія! А її потрібно знати, щоб зрозуміти інші трагічні події, адже все в цьому світі пов’язане та щоб не допустити подібного в майбутньому. В Інтернеті про ці події я знайшов лише кілька згадок, тож вирішив записати розповіді батька, які він чув від мого діда. Мій дід – Вересюк Федір Семенович народився в 1898 році в селянській родині в селі Ярославичі Зборівського району Тернопільської області. Сама назва села свідчить про давність його назви, що сягає корінням періоду Київської Русі. Хоч сама назва Київська Русь, як на мене є штучною. Адже на той час була лише Русь і ніякої іншої не було, тож не було потреби додавати ще якісь додаткові визначення. Додаткове визначення – Київська, було зроблено «істориками» Московії після перейменування останньої в Росію(Русь) для того щоб штучно показати нібито свою спадкоємність нашої історії – історії Русі. Тому було додано Київська, а якщо була київська, то появилася московська… Але це окрема історія. Зробивши цей відступ, я хотів показати, що на цих землях здавна жили українці. Різні загарбники приходили і уходили, а ми тут жили завжди. Тож мій дід народився коли ці землі знаходилися під Австро-Угорською імперією. При всій своїй подібності з Російською імперією, становище етнічних українців в Австро –Угорщині мало ряд істотних особливостей. По-перше, в Австро-Угорщині жоден етнос не становив переважної більшості і не міг претендувати на великодержавне становище. По-друге, це була конституційна монархія, яка декларувала низку демократичних свобод і рівність(!) народів. На основі запровадженої у 1861 р. нової австрійської конституції уряд об’єднав українські і польські землі в єдиний коронний край Галичини і Володимирії. Як і інші коронні краї імперії, він отримав автономію з власним сеймом і урядом. Проте вибори до сейму, як і до австрійського парламенту, проводилися за становим принципом, що забезпечувало перевагу польській шляхті на українських землях (1 депутат від 52 землевласників і 1 депутат – від 8764 простих селян). Як результат, в Галицькому сеймі українці мали 49 місць з 150 (в 1861 р.). Активізація парламентської діяльності українців на початку ХХ ст. привернула пильну увагу цісарського уряду до проблеми польсько-українського протистояння, а воно тривало в різних формах ще з ХV-ХVI і змусила Відень справити суттєвий тиск на польську сторону, яка зрештою пішла на поступки. Українці домоглися гарантування їм 62 мандатів у сеймі (з загальної кількості 228 хоч польська шляхта становила лише 3,4 відсотка, а міщани 10 відсотків від загальної кількості населення ), ряду посад у краєвих установах, отримали згоду на заснування у Львові українського університету. Ряд змін, внесених до Крайового статуту, фактично являв собою кроки до поділу Галичини на окремі польську та українську частини. Але початок Першої світової війни перервав цей процес. В 1916 році мій дід був мобілізований до австрійської армії і до 1918 року воював на італійському фронті в складі артилерійського дивізіону зв’язківцем. Тож потрібно розуміти, що для забезпечення телефонного зв’язку та подачі і виконання команд, дід добре знав австрійську, тобто фактично німецьку мову. Цю мову він опанував не в українській школі, а працюючи в наймах в австрійського поміщика. Два роки війни в Альпах були нелегкими, але не йшли в ніяке порівняння з тим, що йому довелося пережити згодом. В зв’язку з розпадом Австро-Угорської імперії Перша світова війна для мого діда, як і для тисяч інших мобілізованих галичан закінчилася. Їх привезли ешелонами з фронту у Львів, вистроїли на плацу. Поступила команда, - Українці наліво, поляки направо! Ще вчорашні вояки однієї армії не знали, що їм приготовила доля. Про створення на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття 19 жовтня 1918 року української держави - Західно Украї́нської Наро́дної Респу́бліка та початок 1 листопада 1918 року війни з Польщею, яку підтримували країни Антанти, насамперед Франція, перебіг воєнних дій, викладено в історії. Тож хочу розказати про ці події з розповідей мого діда. Після шикування по приїзду з італійського фронту з українських вояків були створені військові підрозділи. Не потрапивши додому йому довелося брати участь в багатьох боях з поляками. Як він розказував, озброєні вони були дуже погано, постійно бракувало боєприпасів, амуніції, харчів та медикаментів. Але незважаючи на це було сильне піднесення і патріотизм, адже воювали за таку вистраждану та омріяну власну державу. Поляки натомість не відчували проблем з озброєнням та боєприпасами. На їхньому боці була Антанта і особливо підтримувала Польщу Франція. Якраз на території Франції була сформована та озброєна 60-тисячна армія генерала Галлера для війни з більшовиками. Але поляки використали її спершу проти Галицької армії. Маючи відчутну чисельну перевагу та повністю відмобілізована і озброєна польська армія в травні 1919 року розпочала наступ та до кінця травня відтіснила Українську Галицьку Армію в східно-південні райони Тернопільської області. Армія була знекровлена, морально пригнічена, без боєприпасів, але не переможена, про що свідчила і Чортківська операція. Це була остання наступальна операція Галицької армії в польсько-українській війні. Перейшовши несподівано для поляків в червні 1919 року в наступ, завдали їм відчутних втрат і змусили їх відступити за лінію Броди-Золочів_Перемишляни-Ходорів-Галич. Польський фронт затріщав. На фронт терміново прибув Юзеф Пілсудський, він підтягнув нові сили і організував новий наступ. У середині частина Галицької армії чисельністю до 40 тис. вояків була відкинута за Збруч де вони об’єдналися з армією УНР С. Петлюри. Про подальшу трагічну долю більшої частини цієї армії є набагато більше історичних документів, чим про тих кому не вдалося перейти через Збруч. Саме серед тих вояків, котрі не перейшли Збруч і опинився мій дід. Внаслідок наступу поляків було втрачено зв'язок з багатьма підрозділами і вони попали в оточення. Оточені поляками, не маючи боєприпасів, зв’язку з командуванням, вони тримали оборону кілька днів. Дід розповідав, що на вояка було по п’ять патронів. Коли закінчилися набої на них налетіла польська кавалерія. Частину вояків порубали шаблями. А решту зігнали до якоїсь кошари. Поляки в порівнянні з обдертими та змученими вояками були одіті в нові мундири. Амуніція кавалерії, кінська збруя, сідла були нові і аж рипіли. Відносилися вони до полонених з ненавистю, зверхньо, нещадно били канчуками. А на кінцях канчуків були прикріплені важкі свинцеві кулі. Не називали українців інакше як – «кабані», тобто свині. Пізніше кілька сотень полонених вишикували в колону і погнали на станцію Бучач. Це було десь кілометрів за 40 від їхніх позицій. Стояла сильна липнева спека, води не давали. Охороняли колону кілька десятків озброєних кавалеристів. Хто відставав, чи намагався втекти, доганяли і рубали шаблями. Вояків в колоні заради розваги шмагали канчуками і не одному вибили очі та зуби, хизуючись при цьому результатами свого удару. В Бучачі їх через кілька днів погрузили в товарні вагони і повезли в Брест, де на території фортеці та військових складів поляки облаштували табір для військовополонених. Так так, на території тієї Брестської фортеці про оборону якої в 1941 році знають всі! Та ніхто не знає, що на території цієї фортеці в липні 1919 року пляки облаштували для полонених вояків жахливий табір смерті. Вони обгородили колючим дротом ділянку землі, кроків так зо двісті на сто пятьдесят, на березі річки Буг. на цій ділянці було кілька будівель у вигляді бараків, які слугували складами якоїсь військової амуніції в бувшій Австрійській імперії. Ці будівлі називали шопами. Всього їх було три. Дві більші і одна менша. Дві більші були для утримання простих вояків, а меньша шопа була розділена на дві половини, одна була для старшини, а в другій половині був так званий шпиталь. В цих шопах не було ні вікон, ні дверей, ні ніякої підлоги, тільки стіни і дах. За розповіддю діда поляки звезли в цей табір до 10-ти тисяч полонених та інших осіб. Тож тиснява була така, що люди сиділи буквально один в одного на голові. А якщо ще добавити до цього, що поляки облаштували туалет для полонених на березі річки і ці всі відходи стікали просто в воду, а цю воду, просто з Бугу, вони вимушені були вживати для пиття. Сморід від немитих тисяч тіл, від випорожнень стояв нестерпний. Ніхто їх не годував і не давав води ні в Бучачі ні в дорозі. Не дали води і в перший день по прибуттю в табір. Люди божеволіли від спраги. Не дуже покращилося становище полонених і в послідуючі дні. Їх майже не годували. Зранку полоненим давали напій, який називали кавою. Але це була лише назва. Це була насправді злегка забарвлена вода, швидше всього з суміші обжареного жолуддя, ячменю і ще Бог знає чого. А вдень давали ріденьку горохову зупу, якої вистарчало по пів миски ледве половині полонених. Щасливцем вважався той, кому вдавалося кинути в рот з десяток горошин. Коли їх привезли в табір, а це було десь на початку третьої декади липня,то там ще була трава і листя на деревах. Буквально через кілька днів голодні люди обїли все листя і повищипували всю траву. Передавати продукти в табір було заборонено. Дід розповідав, що полонених водили до якогось скотомогильника, де ті викопували дохлих коней, везли цей сморід в табір, варили та їли. Від знущань, голоду і хвороб люди божеволіли і почали вмирати, але адміністрація табору не звертала на це ніякої уваги. Їм весь час говорили, що це покарання за те, що взяли в руки зброю і воювали за свою державу. Це було пекло! Десь вже восени з перевіркою в цей табір прибула військова місія країн Антанти. Вищі офіцери з полонених, що володіли французькою та англійською, пожалілися на жахливі, нелюдські умови утримання. Ті вислухали і пообіцяли, що умови покращаться і поїхали… А на другий день одного з тих полонених офіцерів, що спілкувалися з комісією збили так, що той лежав в калюжі крові, а потім скинули його у рів, де той і сконав. Після візиту цієї комісії полоненим дали гнилих оселедців. Голодні накинулися на цю рибу не підозрюючи які знущання їм приготовили поляки. Їм після цієї «їжі» кілька днів не давали води… Полонені почали хворіти на червінку (дизентерію). Від антисанітарних умов завелися воші. Адже полонених не мили і не давали ніяких медикаментів та дезінфікуючих і санітарно-гігієнічних засобів. Дід повідав, що воші були такі, що всунувши руку за пазуху витягували їх по цілій жмені. Люди з божевільним виглядом облич сиділ купами, обірвані і обсипані вошами, які на них аж кишіли. А поміж них ходили польські жандарми і нещадно били їх наліво і направо нагаями. Полонених тримали у величезних бараках в неймовірній тисняві. Спали на голій землі. Ніяких нар не було, не було навіть і оберемка соломи. Нелюдські умови утримання, голод, червінка і тиф косили людей десятками. Хворі полонені на інфекційні хвороби та здорові лежали вперемішку і благали лише смерті. Двоє фельдшерів, з числа полонених, зносили найважчих хворих до так званого шпиталю. Там їм ніхто ніякої допомоги не надавав і вони поволі вмирали. Люди не витримували цих жахіть та божеволіли і вкорочували собі віку. За словами діда після ночі хтось із полонених гукав, - Хто живий, підніміть руки! І серед лежачих нерухомих тіл лише де-не-де ще ледь живі піднімали руки … За його словами до року їх в живих залишилося не більше пів тисячі. Від голоду і хвороб дід втратив зір. Тож враховуючи безпомічний стан табірне начальство дало команду його та ще кількох таких бідолах вивести за територію фортеці і відпустили. Що сталося з тими, що залишилися в фортеці йому невідомо. Дід цілих три місяці сліпий йшов з Бреста, через Волинь і Львівщину до свого села і лише дякуючи християнській милостині та допомозі людей, він на початку липня 1920 року зміг добратися додому. А вдома на діда чекали вже нові порядки, встановлені поляками. Їм в залежності чину та заслуг під час україно-польської війни наділяли по 20, 40, 60 моргів поля (приблизно 0,56 га). Дякуючи Богу і травникам до діда повернувся зір. Але дивлячись на життя під новими окупантами, яке по своїй скруті та жорстокості не можна було навіть порівняти з часами Австро-Угорщини, дід не раз говорив, - Краще б я цього всього не бачив. І можна було тільки здогадуватись, що він мав на увазі – чи щоб він залишився сліпим, чи щоб згинув в таборі в Бресті. Пережите далося взнаки. Він помер у віці 54 роки, за три роки до мого народження. Ось така трагічна і нікому не відома сторінка історії нашого народу. Немає ні сліду, ні могил, ні хреста, чи бодай якогось знака на місці тисяч замучених і закатованих українців. В Інтернеті про табір полонених вояків Галицької армії теж обмаль інформації. Підтвердження розповідей діда натрапив в статті Б.П. Савчук і Г. Б. Гаврилюк « Мемуари, як історичне джерело з вивчення долі вояків Української Галицької Армії після її остаточної ліквідації» де зокрема зазначено: «В Брест-Литовському таборі, який сама польська преса на¬звала “гиддю і ганьбою Польської держави“, опинилося близь¬ко 6 тис. полонених. Його також охрестили “табором трупів“, оскільки звідси щодня виносили по 50-100 мерців. У таборах полонених та інтернованих у Домб’ю, Вадовіцах, Перемишлі, Пикуличах, Стшалкові перебувало по 360—1200 колишніх га¬лицьких вояків, а в Тухолі — понад 2 тис. Жахливі умови побутування, напівотруйна їжа, система гострих покарань і вишуканих знущань, інфекційні хвороби та інші численні не¬гаразди швидко перетворювали людей на калік і божевільних. Вони вмирали тисячами. Ця ганебна табірна система в Польщі ліквідовувалася протягом 1921-1923». Отже це табір був найбільшим табором, але не єдиним! Не маю сумнів, що у вказаних містах теж немає жодних могил, хрестів чи пам’ятників. І про пережиті страхіття та тисячі замучених і закатованих українців дещо відомо лише з мемуарів тих, кому вдалося вижити. Тому сам себе запитую, - Чому про знищення поляків під Смоленськом знає весь світ, а про не менш трагічну долю замордованих тисяч українців не відомо нікому? І чи ми зможемо відновити пам'ять про них? Адже дійсно, що народ який не пам’ятає своєї історії, не має майбутнього. Вінниця. 15.02. 2015 р. * на світлині Польська делегація оглядає в'язнів табору для військовополонених у Берестю (Бресті). 1919 р. Взято з інтернету. *У Польщі табори військовополонених для вояків УГА, але також для інтернованих цивільних осіб і для невеликого числа вояків Армії УНР були в Бересті, Вадовицях, Домбю, Пикуличах, Стшалково, а менші у Віснічу, Дембліні, Ланцуті, Модліні, Перемишлі (Засяння), Язлівці; фактично це були концентраційні табори. Напередодні зими 1919—1920 у цих таборах військовополонених тримали 70 — 100 000 українців (15 000 з них померло в наслідок голоду, антисанітарних умов і знущань); здебільша їх звільнено 1920. Вікіпедія Табір військовополонених. З метою відновлення і вшанування памяті про знищених українців в польських концтаборах я сформував електронну петицію з пропозицієї на державному рівні провести відповідну роботу та відшукати місця поховань закатованих українців та встановити памятні меморіальні знаки. В першу чергу такий знак мав би бути встановлений в Брестській фортеці, де діяв найбільший і нажахливіший концтабір і де було знищено до 10 тис. українців. Цю петицію я вже двічі викладав на офіційному інтернет-представництві Президента України. Але на жаль її не оприлюднюють. Вивчають чи бояться? Ця маловідома сторінка нашої історії не повинна бути забута. І не треба оглядатися на поляків. Вони по це теж повинні знати. І їм є теж за що вибачатись перед українцями. 09.03.2017 р. Моя петиція у вигляді поданому нижче таки була розміщена на сайті Президента. Та на жаль її підтримало лише 98 душ. Ось так ми бережемо память і ставимось до тих хто боровся за свою державу! Дуже красномовно! Гірко і боляче! 30.09.2017 р. №22/034923-еп Вшанувати память закатованих українців в польському концтаборі на території Брестської фортеці де загинуло до 10 тис. українців, Встановити меморіальні знаки, відшукати місця поховань на місці інших концтаборів. Автор (ініціатор): Вересюк Мирослав Петрович Дата оприлюднення: 15 березня 2017

ID: 560228
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 16.02.2015 20:51:21
© дата внесення змiн: 13.12.2017 19:45:44
автор: Мирослав Вересюк

Мені подобається 14 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (1800)
В тому числі авторами сайту (11) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Яррі Одл, 13.08.2018 - 10:30
Мій дідусь, Одовічук Іван Ілліч, пережив Буґшопи. Його свідчення опубліковані. Мене вони так вразили, що я на сайті http://forum.milua.org (розділ Воєнно-історичний форум, підрозділ WWI та Перші визвольні змагання (1914-1922) я започаткував нову тему — «Табори в Брест-Литовській фортеці у 1918-1921 роках».
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Яррі Одл, 13.08.2018 - 22:55
Виходить, що наші діди перебували в одному і тому ж польському концтаборі. Обовязково зайду на форум і почитаю...
 
Яррі Одл, 13.08.2018 - 10:29
Щиро дякую, пане Мирославе за унікальні дані про Брест-Литовські катівні та світлину (я до цього не знаходив в Інтернеті жодної щодо таборів Брест-Литовської кріпості). Абсолютно підтримую петицію пана Мирослава Вересюка. Наш святий обов’язок гідно вшанувати память закатованих українців в польському концтаборі на території Брестської фортеці де загинуло понад 10 тисяч українських патріотів.
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Яррі Одл, 13.08.2018 - 22:53
Так! Треба донести світові і в першу чергу до українців про цю страшну і трагічну сторінку нашої історії
 
*ИРЕНА*, 19.02.2015 - 23:07
17 Страшно. Не забуваймо чорні смужки історії. В них - трагічні долі людські. Зворушливо описано, Мирославе. 17
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар *ИРЕНА*, 01.01.1970 - 03:00
Не сказав би, що зворушливо.... Для розуміння часу та подій мусив додати певні історичні події та процеси, які передували цій боротьбі. Але сама ця трагедія дійсно невідома сторінка життя України з якої викреслили тисячі молодих патріотів. Тож спробував про це розповісти....
 
@NN@, 16.02.2015 - 21:11
Дякую за цінну інформацію, вон насправді цінна.
а ось тут опечатка, виправте
і лише дякуючи християнській милостині та допомозі людей, він на початку липня 2020 року зміг добратися додому.
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар @NN@, 01.01.1970 - 03:00
Вже виправив! Дякую!
Я не раз задумувався над тим через які страхіття пройшов наш народ, які жертви йому довелося понести...! Ці трагічні сторінки історії теж потрібно памятати. Адже справді ця історія жахлива і майже невідома.
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  крісло
yaguarondi: - фотель
Синонім до слова:  Телепень
Олена Жежук: - Тугодум
Синонім до слова:  Мереживо
Батьківна: - Куруночка
Синонім до слова:  пілігрим
Олекса Удайко: - мандрівник, проманин, блукар, бурнака...
Синонім до слова:  Вікно
домінік де україна: - облачко (лемківсий діалект)псня Христини СолоВій
Знайти несловникові синоніми до слова:  пульт телевізора
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Довкілля
Юхниця Євген: - кружньо
Синонім до слова:  Довкілля
Олекса Удайко: - навколишнє середовище
Синонім до слова:  крісло
Олекса Удайко: - :P дзиглик
Синонім до слова:  Довкілля
Юрій Шибинський: - Оточення
Синонім до слова:  пілігрим
Юрій Шибинський: - Подорожній
Синонім до слова:  Лавка
Георгий Данко: - Магазин, кіоск, генделик, пив-бар
Синонім до слова:  Вікно
Георгий Данко: - Дірка у стіні (прямокутна, обо коло)
Синонім до слова:  збагнути
Георгий Данко: - Ушурупити, задіодити, спіймати думку
Синонім до слова:  Телепень
Георгий Данко: - Далекий пінь, вайлуватий, дурень
Синонім до слова:  збагнути
Ярослав К.: - Усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
Хлопан Володимир (slon): - осягнути, дійти
Синонім до слова:  Телепень
Хлопан Володимир (slon): - споживач теле пропаганди
Синонім до слова:  Мереживо
Юрій Шибинський: - Живопліт
Синонім до слова:  збагнути
Юрій Шибинський: - Второпати
Синонім до слова:  пілігрим
Евгений Познанский: - Богомолець
Синонім до слова:  крісло
Георгий Данко: - середовище проживання ложемент для сідниць
Синонім до слова:  Телепень
Вітрисько: - Мантелепа
Синонім до слова:  Телепень
Юрій Шибинський: - Глупак
Синонім до слова:  крісло
Наталія Ярема: - сідушка
Синонім до слова:  крісло
Юхниця Євген: - Подушка на ніжках, Сідалка-пери́нка
Синонім до слова:  Ризик
Юхниця Євген: - По-лезу
Синонім до слова:  крісло
Проффи: - Табурет, сідало, гойдалка, пуфік.
Синонім до слова:  крісло
БылОсніжка: - стілець
Синонім до слова:  Мереживо
євген уткін: - пле́тиво
Синонім до слова:  крісло
євген уткін: - сідало з перильцями́
Синонім до слова:  Вікно
євген уткін: - просвіт (він і є просві́т)
Синонім до слова:  Хліб
Svitlana_Belyakova: - Всьому голова
Знайти несловникові синоніми до слова:  на дай не звикай а як просить то треба своє носить
: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  крісло
Еволюція Сайту Поезії: -
Синонім до слова:  Ризик
Борисовна: - лізти проти рожна
Синонім до слова:  пілігрим
Борисовна: - паломник, місіонер
Синонім до слова:  Лавка
Борисовна: - Синонім до слова: Лавка Ослін, ослінчик.
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Оксана Батицька: - хлоп чолов яга
Синонім до слова:  Мапа
Оксана Батицька: - план (плян-діал. бойк.), шифровка
Синонім до слова:  Вікно
Оксана Батицька: - світопросвіт, світлопросвіт
Синонім до слова:  Мереживо
Svitlana_Belyakova: - павутинка
Синонім до слова:  Чашка
Марічка :): - Блюдце
Синонім до слова:  Мереживо
Марічка :): - Корунок, гаптунок, плетиво
Синонім до слова:  Телепень
Марічка :): - Недотепа
Синонім до слова:  Туман
Марічка :): - Імла, імлистість, світанкова мла
Синонім до слова:  Війна
Svitlana_Belyakova: - людожерка
Синонім до слова:  Телепень
Svitlana_Belyakova: - бовдур
Синонім до слова:  Туман
Svitlana_Belyakova: - поволока
Синонім до слова:  Картопля
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): - мандибурка (діалект)
Нові твори