|
І бігти-бігти від війни, через масштабну труну свого народу, відчуваючи гарячий подих смерті у поранену спину, туди, де не гудять в голові арії гострих фальцетів пуль у тіла, де небо осяює всіх Божою благодаттю, панує мир та добро, розквітаючи з полями пшениці. І бігти-мчати до своєї мети, покинути шаблі, блокаду, бомби палючі, вдихнути на повні легені чисте повітря, не засмічене смородом крові та ворожнечі. І кинути пити, палити, кричати від страху, боятись власної тіні, серійних думок про кінець існування або ж страшної істоти, що пустила огидні червоні щупальці по капілярах нашої Неньки. І летіти-летіти на захід, на південь, на північ і схід, радіти посмішці нації, чути пісні українські, топтати ногами Кримський пісок, пестити море руками й відчайдушно прагнути свободи та незалежності. І рахувати удари сердець усіх перехожих, любити свою землю родючу, людей працьовитих, погоду сезонну, цінувати неприборканий хронос, який, мов Сірий Кардинал, впливає на політику паспорту та розмальовує обличчя кумедними зморшками. І вірити в мирне життя, без аплікацій, дурних декорацій, неправильних рішень інших народів, тотальної ворожнечі, сльози тільки від щастя, бо люди, мов квіти – розкривають свої бруньки в екологічно чистому ґрунті, коли не вбивають невинних осіб, не хоронять їх щогодини, не наспівують мелодію Третьої частини «Сонати для фортепіано №2» Шопена в автівках. У НАС неодмінно буде свій Едем на Землі (я знаю, я вірю, я відчуваю!), що, мов птах перелітний повернеться у рідні краї, щоб обдарити покірний народ райським спокоєм та душевним теплом… (я знаю, я вірю, я відчуваю!)
ID:
557566
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.02.2015 23:44:37
© дата внесення змiн: 13.04.2015 23:32:40
автор: Незайманий займенник
Вкажіть причину вашої скарги
|
