На Полонині-на високих синіх горах,
Любисток цвітом білим зацвіте,
Його дівчина заплете в русяву косу,
Коханого свого з війноньки жде!
Любовю й вірністю до нього пригорнеться,
Він-найдорожче і близьке,що в неї є,
Вона-сиріточка,без батька і без неньки,
Доля її людська- й життя її людське!
З дитинства виросла,немов билинка в полі,
Його зустріла-весняним квітом зацвіла,
Для неї був він,мов дарунок Божий,
Цінила вірністю-леліяла та берегла!
Не довго їм,тай, довелось у щасті бути,
У рідний край прийшла,не прошено,війна,
Любов й кохання -сльози і гірка розлука,
І знову відчай-знов одна,знову сама!
Пішов свій край і неньку боронити,
Від ідола Московсього, та від орди,
Москальськії кайдани розгромити,
Рідненьку Україну,усім нам зберегти!
Раз так судилося у світі важко жити,
Століттями несемо те ярмо-ще за дідів,
Той час настав іти до бою-край свій боронити,
Ми подолаємо тих ненаситних ворогів!
