На жаль, люди майже не пишуть листи.
Не електронні, з можливістю тисячі виправлень,
А справжні – коли лиш папір, чорнила і ти,
Нотуєш думки… Без будь-яких викривлень.
Нам на е-mail необхідно менше часу. Безперечно.
До іншого ми повсякчас байдужі.
Коли ж виводимо рядки ми обережно,
То ніби вписуємо в них ми наші душі.
Минуло вдосталь часу, та ще досі пам’ятаю,
Як йшла додому, а консьєрж: «Постій. Для тебе лист!»
Я й не повірила одразу. Чи таке буває?!
В наш час?! Мені?! І автор листа ти?!
Не передати, мабуть, те приємне здивування,
Коли своє ім’я ти бачиш в полі «адресат».
І в намаганні приховати хвилювання,
Як можна швидше відкриваєш ти листа.
Читаєш, з посмішкою, що не сходить із обличчя,
Рядки… Без будь-яких backspace та ctrl+v.
І відчуваєш як в дитинстві радість… Так незвично,
Що хтось писав листа, міркуючи про тебе.
Що з нами буде потім?! Ще, на жаль, не знаю…
Можливо доля «підірве» між нами міст.
Але колись погляну на конверт. І з посмішкою знов згадаю,
Звичайний день. Й раптове: «Стій. Для тебе лист».
