Яке високе небо у ілюзій!
Який п’янкий і звабний аромат!
Кохання, радість, незрадливі друзі,
Жаданні, як і безліч літ назад.
І у казкову височінь бездонну
Допитливо вдивляється душа…
Невже чуття мої колись схолонуть
І світ утратить неймовірний шарм?
Невже колись складе надія крила
І хмари занавісять горизонт?..
Завзяття серця – юності мірило
Мені іще втрачати не резон!
Хай котять хвилі голубі тумани
Ховаючи і пристань, і межу –
Я непокорі присвячу осанну,
Зневіру прожену, немов чужу.
Нехай роки мої невтомним клином
Злітають за одвічні рубежі –
Я кожну подаровану хвилину
Смакую, не утомлюючись жить.
Неспокій і рух хай не втомляться рватись вперед -
де нові вершини, де треба горіти й співати!
І в цьому завзятті до щастя свій стримати б лет,
щоб раз хоч до дна мить манюньку ще до-сма-ку-вати...
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за чудовий експромт, у мене так не получається. Ви - молодець!
Які життєствердні рядки! Так, жити треба кожним днем, насолоджуватися приємними щоденними дрібничками і не думати про те, що колись все це стане недоступним!..
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталю, доброго ранку! Знали б Ви, як приємно Вас чути.Ваша чудова поезія спонукає шукати і діяти, хоча Ваш рівень недосяжний. Дякую за тепло!
"Кохання, радість, незрадливі друзі, Жаданні, як і безліч літ назад... "За це поважаю!..
"Я кожну подаровану хвилину Смакую, не утомлюючись жить"...За це ще быльше!..
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оля, дякую за тепло Вашого серця.Воно мене надихає!