Я не зелена фея абсенту,
Що сп'янілим поетам вночі,
Лежачи на їх брудному предпліччі,
Нашіптувала нишком вірші.
Я не зелена фея абсенту,
З якої втомлені митці
Малювали свою Джоконду
На старому пожовклому листі.
Я не зелена фея абсенту,
Яку оспівують в піснях
Найкращі поети епохи.
Чия мова в їх хриплих голосах.
Я не зелена фея абсенту,
Із пожовтілих старих сторінок,
Що дивится на вас з них, зверху,
Із тих давно прочитаних казок.
Я не зелена фея абсенту,
Я навіть ще не навчилась літать.
Мої уста без того смаку,
П'янкого смаку, та й що казать...
Я не зелена фея абсенту,
Яку ти кликав так всю ніч.
Хочеш, я залишуся тут, з тобою,
А хочеш, я піду. Полиш.
Я не зелена фея абсенту,
І навряд чи стану нею колись...
А хочеш, я заміню цю кляту музу
І буду як вона! Дивись!
Я як зелена фея абсенту!
Тепер я дух, я тінь, я пустота!
Забудь свою порожню душу,
Забудь усі дурні слова!
Тепер я є твоя зелена фея
Зелене мариво, зелений світ.
Тепер я твоя муза, твоя доля
В зеленому тумані сонця віт!
