Біжить невпинно час,
Мов та ріка тече.
Вогонь все ж не погас
Мого кохання ще.
Хоч я усе робив,
Щоб не палав таки.
Щоб не чекав я див,
Не спалював роки.
Вогонь зігріти мав...
Та обпікає знов
І знов, немов зима
Морозна, ця любов.
Як синій пломінь той,
Надія теж горить.
Вона і є герой –
Жива у кожну мить.
Я ж вірю, що колись
Відчую теплий жар
Вогню кохання весь
Під зорями Стожар.
І щастю не втекти...
Настане ще момент –
Прокляття самоти
Розбито буде вщент.
Прийдет время и вы еще будите скучать за волшебством одиноких ночей и сладкой ее боли..что приближает кажется так близко нас к разгадке бытия,истины,бога.. к тисячям имен одного и того же-жизни в которой все хотят любить но с любовью этой справится не умеют..а если и находится такой человек так его сразу распинает стадо завистников которих возмущает его свобода и правда,которой они себе позволить,боятся..хотя к чему я это..в общем вы побольше творите пока не утратили этого ветра,ибо он пройдет,я вам обещаю. Вы просто победите его, вот и все,а он ведь на токое способен..удачи вам.
